Тайванська криза в поточному контексті
В останні дні Тайвань посів провідні місця в світових стрічках новин. Що було спричинено переважно заявами, які пролунали з Білого дому. Увага до них є зрозумілою, якщо знати відповідний контекст.
Перш за все слід сказати, що вже багато років уряд США проводить політику «стратегічної двозначності» щодо Тайваню: з одного боку, уряд заявляє, що визнає, що Китай вважає Тайвань частиною «єдиного Китаю», але з іншого, США виступають проти будь-яких спроб змінити самоврядний демократичний статус Тайваню силою. При цьому, уряд США не говорить прямо, чи буде США використовувати силу для захисту Тайваню від китайського вторгнення – тільки те, що США залишають за собою право застосувати силу і сповнені рішучості допомогти Тайваню захистити себе, продаючи американську зброю.
З огляду на все більш агресивні дії Китаю щодо Тайваню, у зовнішньополітичних колах Вашингтону ведуться гарячі суперечки про те, чи потрібно США робити більш сильні і чіткі заяви, щоб утримати Китай від вторгнення.
Останнім часом – як зазначають деякі аналітики, на тлі зростання внутрішньополітичних і внутрішньоекономічних проблем, - Китай поводить себе все більш агресивно – на початку цього місяця поблизу Тайваню було зафіксовано рекордну кількість китайських бойових літаків (145) в рамках операцій, спрямованих на те, щоб загрожувати острову і деморалізувати його, змусивши визнати неминучість китайського правління. Міністр оборони Тайваню попередив, що Китай може бути готовий до «повномасштабного» вторгнення до 2025 року. При цьому, недавно проведені Пентагоном і корпорацією RAND імітаційні військові ігри, показали, що у військовому зіткненні через Тайвань США може забракнути ресурсів у протистоянні з Китаєм на такому віддаленому і логістично складному театрі.
З моменту вступу на президентську посаду Байден зробив дві, здавалося б, випадкових заяви, які припускали зміну політики США щодо Тайваню. В інтерв'ю ABC в серпні Байден відкинув ідею про те, що виведення військ з Афганістану може поставити питання про зобов'язання Америки перед іншими своїми союзниками: «Ми свято взяли на себе зобов'язання за статтею 5, що якщо насправді хтось вторгнеться або зробить дії проти наших союзників по НАТО, ми відповімо», - сказав він, - «Те ж саме з Японією, те ж з Південною Кореєю, те ж з Тайванем».
А 21 жовтня під час своєї прес-конференції Байден відповів «так» на запитання одного з глядачів, чи може він «поклястися захищати Тайвань». Під тиском журналістів на подальші запитання чи мав він на увазі, що «Сполучені Штати стануть на захист Тайваню в разі нападу Китаю», Байден відповів: «Так, ми зобов'язані це зробити». І це викликало багато запитань і інтерпретацій, як в США та Китаї, так і в третіх країнах.
Офіційний представник міністерства закордонних справ Ван Веньбінь повторив традиційну позицію Китаю про те, що Тайвань є китайською територією: «Коли справа доходить до питань, пов'язаних з суверенітетом і територіальною цілісністю Китаю та іншими основними інтересами, у Китаю немає місця для компромісів або поступок, і ніхто не повинен недооцінювати тверду рішучість, тверду волю і сильну здатність китайського народу захищати національний суверенітет і територіальну цілісність» , - сказав він.
Високопоставлений чиновник американської адміністрації, коментуючи це, сказав, що «Сполучені Штати будуть продовжувати підтримувати мирне вирішення проблем, пов'язаних з протокою, відповідно до побажань і найкращими інтересами людей з обох сторін… Сполучені Штати незмінно зацікавлені в мирі і стабільності в Тайванській протоці. І ми вважаємо, що наша підтримка Тайваню сприяє підтримці миру і стабільності». Після заяви президента Байдена представник Білого дому сказав також: «Президент не оголошував жодних змін в нашій політиці, і в нашій політиці немає ніяких змін. Оборонні відносини США з Тайванем регулюються Законом про відносини з Тайванем. … Ми будемо виконувати свої зобов'язання відповідно до Закону, ми продовжимо підтримувати самооборону Тайваню і будемо продовжувати виступати проти будь-яких односторонніх змін статус-кво».
Отже, насправді, заяву Байдена не варто розглядати як зміну позиції уряду США про «стратегічну двозначність» щодо того, чи буде США захищати Тайвань, який Китай розглядає як бунтівну територію – представники Білого дому швидко пояснили, що в політиці США немає стратегічних змін.
Безперечно, нас в першу чергу має цікавити саме можлива зміна політики США стосовно своїх союзників і партнерів. І тут наші політичні аналітики і політологи мають спиратися на офіційні заяви та безпосередні дії західних союзник в питання нашої підтримки.
Але також цікавим є спостерігати за дискурсом навколо тайванського питання – на думки і наративи, зокрема, ворожих пропагандистів, тобто на те, на що нам в жодному випадку спиратися не варто і що нам не потрібно повторювати і відтворювати.
Цікавим і безперечно важливим для нас є те, що вже наступного дня після заяви Байдена, виступаючи на форумі Nikkei у вашингтонському аналітичному центрі, міністр оборони Японії Нобуо Кіші заявив, що «вторгнення може початися, і ніхто цього не усвідомлює, а війна може вестися без використання збройних сил», прямо посилаючись на анексію Криму РФ. Цей важливий наратив нам безперечно варто поширювати і підтримувати в рамках загального дискурусу про намагання авторитарних режимів змінити світовий статус-кво за допомогою сили з використанням сучасних технологій та розробки відповідних засобів колективного протистояння такого типу загрозам. Чи стане Тайвань наступним Кримом і що нам всім треба робити, щоб запобігти такому сценарію – ось це питання варто обговорювати.
Водночас, в дискурсі окупованих територій, зокрема, ОРДЛО поширюються наративи накшталт «Україна може використати прецедент Тайваню і спробувати силою захопити Донбас», а російські аналітики імперського штибу просувають зворотні наративи типу «РФ має скористатися тайванським прецедентом і захопити Україну».
Тут нам варто розуміти, що ці заяви базовані на абсолютно варварських, вщент застарілих уявленнях про те, як влаштований світ, на відірваних від реальності конспірологічних уявленнях про «геополітику», які панують в просторі «русково міра», що вони є глибоко вторинними. І щоб нам не загрузнути в навіяній вторинності, нам потрібно відмовитися від повторення і відтворення такого типу наративів.
Справжня сучасна парадигма безпеки вимагає дієвих стратегій захисту, а не нескінченного копирсання в застарілих концепціях та нав’язаних наративах-страшилках.
