Цієї осені все якось не так
Звичних канонів немає, рамки зім'ято, протести зжовано, аналітика тухла. Політика відцвіла жовто-блакитним забарвленням, перетворившись просто на суцільну "жовту сторінку".
Стала приправою замість основної страви, а глядачам піднесена як нескінченне болтоваріння з недоїдків інформаційного бенкету.
А основну страву тепер ще спритніше подають закордонним фраєра і вітчизняним донам комерції, чий "золотий вік" ніяк не може бути зупинений в клановій Україні. Народу ж "личить таке кохання".
Мабуть, таке буває, коли суспільство та індивідууми кожен по-своєму виходять із п'ятирічного політичного стресу, де концепт успішної України був витіснений нав'язливою українофілією.
І ось що спадає на думку. Мистецтво української політики полягає в тому, щоб сплести пелену якихось штучних, нерозважливих, конфліктогенних смислів і вчасно накинути на примітивну політичну культуру нашого брата громадянина.
І нехай усе вариться рулетом. А тим часом рулеткою можна вимірювати профіти.
Тобто вся політика в Україні - це історія про те, як вчасно відвести обивателя від екзистенціальних і пізнавальних питань про свою здатність до громадянської раціоналізації, замінити її інстинктивним споживанням нісенітниці і брехні.
Де тут підступ? У нової влади з цією справою повний колапс. Вони не здатні виткати цю "гамівну сорочку" на українське суспільство. Як ви любите говорити, від слова "зовсім". Повний нуль. Вони не знають, що продукувати адаптивний контент, як блокувати контрманіпулятивні випади конкурентів, як вбудовувати "м'яку силу" в управлінський ритм.
І це було б добре, якби нинішня владна верхівка не користувалася б алгоритмами, механізмами і схемами минулого.
Вона змушена це робити, тому як плоть від крові вихована в самих низових пластах кланової системи. Сама по собі нова влада була раніше таким собі "обслуговуючим персоналом" усієї минулої еліти.
Хтось веселив колишню владу на корпоративах, хтось відпрацьовував кровні в судах, хтось азартно освоював міжнародні гранти, цуплячи по-дрібному закордонну допомогу. Такий собі дрібнобуржуазний прошарок, вихований у бетонних принципах цинічної гри, що слухняно копіювалися зверху в свій "низ".
Інакше кажучи, Зеленський змушений через Богдана брати під козирок судову гілку (інакше це зробить конкуруюча група), він змушений роздавати губернаторські посади, виходячи з принципу олігархічного консенсусу (інакше побачить Нацкорпус, Майдан або ще щось під своїм носом), він змушений залучати тіньового прем'єра Хорошковського, бо "хор хлопчиків і дівчаток" не здатний виконувати роль движка виразного адміністрування державою.
У них немає вибору. Тому що так робити повинні всі ті, хто не має уявлення про інше, про альтернативне. Вони копіюють минулий інструментарій, удосконалюють його і користуються, як учні часом повторюють за вчителем. Точнісінько. Дослівно. Корупційні ін'єкції, "свої люди" в ласих шматках держвласності, суди, які смикають за мотузки, кеш на митниці, «смотрящі» і так далі, так далі, так далі...
У наших реаліях це речі, що загалом добре працюють, але завдання ж бо - потрібно це якось прикривати. Наприклад, грамотно збудованим психоінформаційним тлом, що зводиться до споживчих та емоційних запитів переважно тупої публіки. Пасіонарії в таких ситуаціях не є небезпечними, бо медійно їх можна висміяти, помножити на нуль, зрештою взагалі не помітити.
Що буде з тією владою, яка не керує масовою свідомістю? Вона закінчить свій термін передчасно. Такий закон. І найстрашніше, що на це може бути воля випадку...
Зеленського знесе випадковість.
