Туман в головах
Зупинитися — для бандитів означає замислитися. А це небезпечно, адже перед очима постане реальність
На Донбасі справді квітень розпочався туманом. Але якщо густий туман на сумних вулицях Донецька, Луганська, Маріуполя, Широкиного, Станиці Луганській, Щасті розвіявся від несміливих весняних променів сонця, то туман у головах і душах там не розвіється ще дуже довго. Я вийшов на зв’язок з одним із так званих ополченців, луганчанином Андрієм, у якого в одному з населених пунктів загинула сім’я внаслідок прямого потрапляння снаряду. Він переконаний, що його мати, дружину і доньку вбила саме «хунта». Полум’я війни лизнуло смертю його долю. Здавалося б, чи не час задуматися, до чого призвела авантюра, в яку він вліз 10 місяців тому, коли за штурм будівель в Луганську платили від 200 до 500 доларів за день? Курс тої валюти вимірювався смертями. І ось смерть зрештою постукала і до його дверей. Чи не завелика ціна за ті долари? Можливо, психологи мають пояснити цей ефект осліплення розуму. Витіснення вини. Тепер цьому колишньому мирному луганчанину, який за власною волею став терористом, адже «його статки відібрав Майдан» (!), до кінця днів прийдеться пояснювати собі, що у всіх бідах винна «хунта», бандерівці, чорт лисий, але тільки не він і Кремль. Пояснювати і перераховувати зароблені вбивством гроші, які, за його словами, йому вже ні на кого витрачати. Всі загинули...
Андрій наразі в Широкиному, одна частина якого знаходиться під бандитами, а інша — під українською армією. Він визнає, що їхня ціль — Маріуполь. «Щастя», яке вони принесли в Дебальцеве, тепер російська армія і її найманці мають на меті привнести і до промислового міста на Азовському узбережжі.
Нещодавно ворог спочатку зорієнтував відволікаючий мінометний удар на Приморському напрямку для обстрілу опорного пункту сил АТО в районі н. п. Піонерське, а потім двічі наніс удар по Широкиному з 120-міліметрових мінометів і 122-міліметрової ствольної артилерії, після чого в бій пішла бронетехніка, зокрема танки. Атака була відбита. Нагадаємо, що використання 120-міліметрової артилерії наразі згідно з Мінськими угодами заборонено в конфлікті на Донбасі. Спостерігачі ОБСЄ повідомляють, що проводили незаплановану зустріч українських військових і представників «ДНР» заради узгодження тимчасового припинення вогню для можливості спостерігачів вивчити гуманітарну ситуацію в селищі й масштаб руйнувань.
Ворог дійсно має намір проривати оборону в Широкиному для виходу на Маріуполь. У випадку негативного розвитку подій у цьому квадраті можна очікувати і розвитку синхронного наступу ворога в інших напрямках. Наразі в Станиці Луганській тривають періодичні перестрілки, але атаки здійснюються в основному піхотою, а отже, більш розвідувального характеру.
Особливо варта уваги інформація групи «Інформаційний спротив» про те, що у бойовиків, які дислокуються в районі Майорська, помічено вісім бойових танків з українським маркуванням. Полковник Валентин Федічев, заступник командуючого АТО, так само підтверджує, що супротивник маскується під техніку українських Збройних сил.
В ефірі «Русской службы новостей» заступник голови і член комітету по бюджету і фінансовим ринкам Ради Федерації Євген Бушмін культурно сказав: «Абхазія і Північна Осетія хотіли незалежності, вони її отримали. І ми їх визнаємо як незалежні країни. На це пішло 20 років. А ви хочете, щоб за дев’ять місяців того, що роблять «ДНР» і «ЛНР», вони стали самостійними в міжнародних відносинах. Правильно — припинити там війну, щоб люди не гинули. І нехай вони доведуть, нехай доб’ються того, що вони — незалежні держави».
Така постановка питання для Андрія як узагальнюючої особистості луганських бандитів, мабуть, не зрозуміла. Багато літер, як-то кажуть. Простіше сказати словами покійного Кузьми Скрябіна: «По-моєму, чувак, нас кинули». Не будемо звертати уваги на те, що для російського чиновника невеличке утворення вже є «незалежною державою», якщо такою її визнав не світ, а лише Росія (для нього, мабуть, Росія і є світ). То нічого, що зубожіла Абхазія і Північна Осетія стали дотаційними казусами на віртуальній мапі, яка існує лише в мозку Путіна. Путін готовий їх визнати і державами, і герцогствами, і навіть підкидати зі столу шматочки, аби лише не пускати до себе цю голодну невістку.
Питання в іншому: для чого Андрію ще й Маріуполь?
Здається мені, що такі, як Андрій, воюють вже і не за гроші, і не за «ідею», й не за Росію, і не заради помсти вигаданому ворогу. Вони воюють за інерцією. Зупинитися — для них означає замислитися. А це небезпечно. Туман може розвіятися, і перед очима постане реальність. А в цій реальності — квітень 2014 року, коли Андрій переступив поріг луганського захопленого терористами СБУ і вперше взяв омріяний в юнацтві автомат. У цій реальності — переконання вусатого інструктора ГРУ, що Росія не полишить і будуть у Андрія гроші, буде своя держава, буде «світле майбутнє» з Росією, з Путіним, з Уралом і Магаданом. І ГРУшник майже не збрехав. Тепер у Андрія все це майже (!) є разом із російськими танками в городах, які цього року не прийдеться засівати, російськими «Градами» на вулицях, якими давно не гуляють діти. Все це майже (!) є, окрім держави і родини. І перше, і друге Андрій вбив сам, своїми руками. І саме тому Андрію потрібен якомога густіший туман, в якому не видно перш за все самого себе.
