У випадку найгіршого...
Україна отримає ще 1000 кілометрів кордону з агресором у Гомельській і Берестейській областях Білорусі
Останні два з лишком місяці в Україні багато говорять про події в сусідній Білорусі, обговорюють перспективи, можливі результати масових протестів проти диктатури Олександра Лукашенка. Чи переможуть урешті-решт національно-демократичні сили? Чи вони зазнають поразки, а країна буде окупована Росією (під якимсь пристойним претекстом)? Чи Лукашенко залишиться на своїй посаді, навіть у разі окупації країни, чи на його місце призначать («оберуть») когось іншого, якогось узгодженого з Москвою «гауляйтера» тепер уже не Республіки Білорусь, а «Західного федерального округу» Російської Федерації?
Від відповіді на ці запитання величезною мірою залежить не лише майбутнє, а й саме існування Української держави. Якщо все піде за найгіршим сценарієм, Україна отримає ще 1000 кілометрів кордону з агресором у Гомельській і Берестейській областях Білорусі. А це означає, що під загрозою вторгнення великих сил російської армії чи — як мінімум — рейдів диверсійно-розвідувальних груп опиняться Чернігівська, Київська, Житомирська, Рівненська і Волинська області України. Їхні кордони стануть фронтом.
Якщо цей фронт Україна не втримає, то російська армія зможе розірвати Україну навпіл, завдавши удар від Мозиря чи Бреста до Вінниці чи навіть до Одеси, заблокувавши прямий вихід Української держави до кордонів Європейського Союзу і НАТО. Ця стратегічна операція росіян може (і радше за все буде, якщо таке станеться) підтримуватися угрупованням у Криму, котре, спираючись на цілковиту перевагу Росії у флоті на Чорному морі, заблокує Україну з півдня, припинивши всі її морські перевезення. Дуже вигідна зі стратегічної точки зору також операція з ударом по Києву одночасно з тилу і фронту, з самої Росії і з Білорусі.
Перспективи вкрай згубні. Але не безнадійні, якщо вже зараз почати до таких подій готуватися. Треба негайно облаштовувати кордон на північному заході як майбутній театр воєнних дій. На щастя, рельєф місцевості тут на боці саме тих, хто тримає оборону. Це не степова зона як у Луганській і Харківській областях, де так і не постала прикрозвісна «стіна Яценюка». Українсько-білоруський кордон нагадує рельєф південної Фінляндії, де у 1930-х збудували знамениту «лінію Маннергейма». Тут в Україні (й там у Фінляндії) дрімучі праліси (Полісся!), величезні болота, дуже багато озер і річок, не вельми великих, але таких, що суттєво уповільнюють дії наступаючих.
Що тут має бути зроблено в інтересах оборони України? ДОТи, ДЗОТи, артилерійські та стрілецькі позиції, засіки, засідки, бази снайперських груп, різноманітні пастки для ворога, мінування залізничних, шосейних і ґрунтових доріг, замасковані дороги для стрімких атак мобільних українських підрозділів у фланг і тил агресора і т.д. У Фінляндії в 1939-1940 р. р. під час «зимової війни» такі методи спрацювали дуже ефективно, зводячи нанівець величезну військову перевагу СРСР, як у живій силі, так і в техніці.
Потрібне негайне формування загонів територіальної оборони на землях Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей, створення там партизансько-диверсійних груп. А місцеві органи влади треба готувати не до місцевих виборів 25 жовтня чи ще до чогось подібного, а до протистояння іноземній військовій навалі з півночі.
Хтось скаже: «Фантастика, вигадки національно стурбованих інтелігентів, мовляв, усього тут описаного не станеться»? Так думали й щодо Криму в 2014 році, і щодо Донбасу... Відсутність чи брак усіх цих заходів на українсько-білоруському кордоні створюватиме величезну спокусу нападу для Кремля, як абсолютна неготовність України до відсічі агресії в 2014 році спокусила Росію на вторгнення до Криму і Донбасу. Може, вже час робити висновки?
Тільки є щонайменше одна проблема. До кого звертатися з цими пропозиціями і планами? Навіть у часи президента Порошенка було дуже важко долати бар’єри бюрократичної влади, проте тоді бодай щось таки робилося в інтересах обороноздатності України. Повільно, з помилками, але робилося. До кого звертатися сьогодні? Невже ж до Зеленського? До Єрмака? До Баканова? Невчасно, дуже невчасно український народ обрав нинішню владу з усіма її ґанджами. То було найгірше, що він міг зробити, і він це зробив.
Судячи з того, що «улюбленець народних мас» на Банковій робить руками та язиками своїх підлеглих, судячи з вакханалії капітулянтства, з призначень на важливі державні посади сумнівних осіб, котрих на гарматний постріл не можна підпускати до секретних справ країни, судячи зі становища з постачання ЗСУ новітньою зброєю, навіть боєприпасами в достатній кількості, вони того нічого не робитимуть. Знову залишається надіятися хіба що на простих громадян, на хоч і розпорошене та пригнічене, проте все ж існуюче громадянське суспільство, на те, зрештою, що поліські копачі бурштину не захочуть ділитися прибутками з російськими зайдами... А на що ще сподіватися за нинішньої влади в Україні?
