Великий шовковий обман
Вирушаючи цього разу до Китаю, Володимир Путін розраховував зміцнити геополітичну вісь Москва - Пекін, існуючу, щоправда, тільки в уяві російського президента і близьких до нього політологів, і оживити російсько-китайську торгівлю. Російський лідер давно вже мріє дружити з Китаєм проти Америки. Але чи здійсненні ці мрії? Надто вже різниться обсяг китайської торгівлі з Росією і США. З американцями китайці торгують більш ніж на 500 млрд доларів на рік, а з росіянами - менш ніж на 70 млрд. У 2015 році російсько-китайська торгівля просіла на 30 відсотків через обвальне падіння цін на нафту та інші сировинні товари, які є головною статтею російського експорту в Піднебесну. Щоправда, минулого року обсяг російсько-китайської торгівлі зріс, але лише на два з невеликим відсотки. Її нарощуванню перешкоджає непорівнянний економічний потенціал двох країн, а також відсутність трубопроводів, які б пов'язали російські нафтові і газові родовища з китайським ринком. За номінальним обсягом валового внутрішнього продукту Китай перевершував Росію в 2016 році приблизно у 8,8 разу. До того ж російський уряд турбує повільна, але вірна колонізація китайцями тих територій російського Далекого Сходу, які до середини XIX століття були китайськими. З російською ж колонізацією цих територій в останні чверть століття все ніяк не виходить. І слова голови КНР Сі Цзіньпіна про те, що Росія і Китай є фундаментом світової стабільності, - це не більше, ніж протокольна ввічливість.
Путін заявив у Пекіні, що «Росія - це країна відкрита для співпраці з усіма країнами, і Китай демонструє сьогодні таку ж відкритість усьому світу». Щодо Китаю - сперечатися не доводиться, принаймні в плані економіки. А ось Росія досі не полишила імперських звичок говорити зі своїми сусідами, особливо з числа пострадянських держав, мовою економічних санкцій. Вона також прагне відгородитися за допомогою протекціоністських заходів, навіть з порушенням правил СОТ, від тих товарів, які можуть успішно конкурувати на внутрішньому ринку з продукцією російської промисловості. А вона, на відміну від китайської, аж ніяк не перебуває серед світових лідерів. Тому і слова Путіна про підтримку й активну російську участь у китайському проекті «Один пояс - один шлях» - лише прояв дипломатичної ввічливості. КНР пропонує з'єднати простір Євразії з простором Євросоюзу, створивши гігантський транспортний коридор за маршрутом стародавнього «Великого шовкового шляху». У разі його повномасштабної реалізації, як мріють у Пекіні, створиться єдиний економічний простір, що охоплює країни, де проживає 63% населення планети і виробляється ВВП на 21 трильйон доларів.
Щоправда, для своєї реалізації «Один пояс - один шлях» теж зажадає трильйони доларів. Кредити обіцяє надати Китай. Однак у разі, якщо зростання європейської та китайської економіки буде й надалі сповільнюватись, як це відбувається зараз, весь проект загрожує перетворитись на гігантську фінансову піраміду, від обвалення якої постраждають насамперед Китай і держави Євразії. Але і в разі його успішної реалізації (на що, чесно кажучи, надій мало) проект «Один пояс - один шлях» принесе дивіденди тільки Китаю, але ніяк не Росії. Просто тому, що Росії нема чого возити в Європу, так само як і в Євразію, понад те, що вона вже возить. Особливо з урахуванням діючих проти неї економічних санкцій Євросоюзу, накладених через Крим і Донбас. І кінця їм не видно.
Поки що єдиний реалізований проект в межах нового «Великого шовкового шляху» - це Китайсько-пакистанський економічний коридор вартістю 46 млрд доларів. І він якраз має пройти через зайняту Пакистаном частину Кашміру, яку Індія вважає своєю територією. З цієї причини Делі відмовився від участі у проекті «Один пояс - один шлях». Участь же Росії в цьому проекті загрожує, серед іншого, погіршити її відносини з Індією, давнім російським партнером і противником Китаю. У разі ж успішного завершення амбітного проекту Росія ризикує перетворитися на сировинний придаток Піднебесної. Щоправда, шанси на успіх нового «Шовкового шляху», повторюю, дуже малі. Думаю, Путін і його оточення це теж розуміють, тому не поспішають вкладатися в «Один пояс - один шлях». Для російського президента участь у саміті, присвяченому цьому проекту, - перш за все хороший привід попіаритись і продемонструвати своєму народові й усьому світові, що Росія не ізольована, що її цінують і поважають інші держави. Щоправда, цінують лише комуністичний Китай і країни Центральної Азії, де поняття про демократію і права людини не дуже відрізняються від поглядів самого Володимира Володимировича на ці ключові проблеми.
А заодно Путін не втримався і від того, щоб у Пекіні зайвий раз брикнути Україну. Відповідаючи на запитання про російську відмову брати участь у «Євробаченні» в Києві, він стверджував: «Те, що наші структури, залучені в процес, відмовилися брати участь, думаю, правильно, бо, на мою думку, сьогоднішні київська влада не в стані проводити захід подібного роду». І не побачив трагедії в тому, що російські телеканали, природно, по команді з Кремля, дружно відмовилися від трансляції «Євробачення», адже «ті, хто хотів подивитися, завжди могли зробити це в інтернеті».
Хоча, звичайно ж, від самого початку було зрозуміло, що російські представники не поїдуть на конкурс до Києва - лігво головного противника Росії на пострадянському просторі. І ось, коли я почув, як Путін у Пекіні говорить про київське «Євробачення», я зрозумів, що його хвилює не «Один пояс - один шлях», не китайські трейлери, які безкрайніми євразійськими просторами рвонуть у Західну Європу. По-справжньому його хвилює тільки Україна. Занадто велику ставку зробив він на руйнування і підпорядкування цієї країни, але з кожним місяцем триваючого конфлікту на Донбасі опиняється все далі від мети. Путін мріяв увійти в історію новим підкорювачем Криму і приборкувачем України. А ризикує стати тим правителем, який остаточно поховає російський вплив на пострадянському просторі.
