Версії… з приводу версій
Майданні пристрасті тривають. Люди продовжують відстоювати своє право на вільний вибір. Влада і далі в опозиції до свого народу. Опозиція – протестує проти влади і обіцяє зупинитися, якщо їй дадуть кермо до рук. Міжнародна спільнота намагається допомогти «десантами» високопосадовців, консенсусним круглим столом та санкціями проти порушників прав людини. Все як і має бути: демократія взяла слово, аби почути від влади публічної відповіді на багато незручних питань! Втім, попри таку гласність я так і не почула чіткої і зрозумілої відповіді на запитання «А як же виник Майдан-2?». Не те, щоб я не вірила в силу спротиву власного народу, доведеного «до ручки» знахабнілою владою і здатністю українців голосно сказав своє «ні!» волі однієї людини! Я вірю і пишаюся своїми співвітчизниками, які перестали мовчки тягнути ярмо економічного прокляття на догоду верхам. Однак це, радше, результат вище перелічених подій, а каталізатором цього соціального вибуху, як на мене, заздалегідь був добре продуманий і зрежисований окремими ляльководами. Зараз Інтернетом та з вуст експертів ширяться багато гіпотез з цього приводу. Всі вони мають право на життя. Але, здається, що і це ще не вся правда. За кадром залишається ще багато несказаного. З усього почутого на правах анонімності та побаченого, спробую подати своє бачення і відчуття витоків Майдану-2013. Звичайно, що публічно підтвердити мої слова не наважиться ніхто. Надто багато в цій історії заборонених тем і дуже великі ставки. Тож уявімо, що сказане нижче – версії з приводу версій.
Ще весною бізнес-середовищем ширилися чутки про можливе зібрання власників великих статків на таємну нараду з приводу обговорення різних законодавчих ініціатив, які зменшують їхні прибутки. Пригадуємо, і справді були віяння про перегляд податкових пільг у певних галузях, трансферне ціноутворення тощо. Втім, кладучи руку на серце, всі розуміли: жалітися варто лише на себе і ці зміни - питання часу, бо вони - невідворотній елемент наближення до Європи. Але останньою краплею, буцімто, стала «перехоплена» звістка з Москви, що в Україні в перспективі готується дуже небезпечний газовий сценарій, який зачепить кожного. Якщо коротко: на ринку мав з’явитися новий газовий посередник (зараз українськіЗМІ дуже активно заговорили про нього, і кажуть, він може з’явитися після зустрічі 17 грудня у Росії) між «Газпромом» та вітчизняними промисловими підприємствами (при чому українські ініціатори створення цього гравця до нині в подібних схемах не світилися), який отримає від російського монополіста газ. Умовно кажучи, по 200 доларів за тисячу кубометрів і буде продавати його промисловцям з «накруткою», наприклад, 50 доларів на кожній тисячі метрів кубічних. Його поява де-юре ніякого утиску на ринок не чинила б, адже контракту НАКу з «Газпромом» ніхто не відміняв, а тому про монополію зайве говорити. Та й спрощення газового ринку на вимогу європейського співтовариства передбачає існування на ньому багатьох компаній постачальників палива. Але де-факто всі розуміли: хочеш вижити – домовлятися за газ доведеться саме з господарями нового гравця. І ось тут найцікавіше: а чим йому платити? Дешевого газу могло вистачити не всім. І в умовах ринкової конкуренції виграє той, хто запропонує кращу ціну (гроші, контрольний пакет акції бізнесу чи частину експортної виручки, яка відійде експортним «прокладкам», зацікавлених осіб). Все це, начеб-то, і стало каталізатором зібрання «ради-старійшин» з олігархів, «силовиків» та просто «наглядачів» за Україною від найпотужніших країн світу, що мають захищати інтереси своїх транснаціональних компаній на українському ринку. Саме тоді великий бізнес усвідомив рятівну роль ЄС для збереження своїх капіталів та гарантії від асиміляції з російськими капіталами. Приблизно тоді ж з’явилиcя повідомлення про «категоричні» позиції окремих урядовців у діалозі з прем’єром через незгоду з прийняттям шкідливих для бізнесу рішень. Були й гучні відставки. Кажуть, що саме тоді у олігархів вже не було ілюзій, що європрагнення України не відбудуться через залізобетонні перепони, як то звільнення політв’язнів, реформа судової системи, зміна виборчого законодавства. Сподіватися, що ці питання переговірники вирішать, звичайно, можна було. Але якщо по більшості з них компроміс був можливий і про це всі казали, то в питанні Тимошенко позиція України та ЄС завжди була категоричною і діаметрально протилежною. І саме ця категоричність мала стати причиною непідписання угоди у Вільнюсі, бо гарантії прав і свобод людини для учасників «Клубу-27» - чи не перше правило. Лише одного усвідомлення можливого сценарію розвитку подій було замало. Буцімто, тоді й прийшли до рішення, що має бути система контрдій, спрямована на зближення з Європою. Аби зламати негативний сценарій, потрібен був сильний каталізатор, який би гарантував дотримання курсу на євроінтеграцію, або... – миттєву відставку винних у його провалі. В обох випадках, як зараз показує розвиток подій, ставку, як на рушійну силу, зробили на народ, точніше на його виступи. Були і ті, хто не підтримав такий сценарій. І вони зайняли вичікувальну позицію, або ж взагалі відійшли від цього, почавши шукати інших шляхів відв’язки від Кремля. Цікаво в цьому аспекті поспостерігати і провести дослідження, хто з українських бізнесменів активніше став займатися власним газовидобутком та пошуком шляхів постачання газу з інших країн, аби задовольнити свої виробничі потреби.
Йдемо далі. Достеменно не відомо, хто взяв на себе керівництво цією спецоперацію. Втім, співрозмовники «Дня» анонімно розповідають, що саме після цієї зустрічі питання захисних дій було схвалено і взяте до виконання. У кожного була своя роль. Хтось фільтрував суспільні події і відбирав ті, на яких можна було б випробувати силу гніву народу. Хтось готувався забезпечити міжнародну увагу. Чекати довго не довелося. Події у Врадіївці стали розминкою! Але не настільки сильною, аби відбулися кардинальні зміни. І ось час «Че»: питання Тимошенко не вирішується, до Саміту лишалося кілька тижнів і з’являється заява уряду про відкат назад. Спровокованому свавіллям державного апарату та позбавленному надії на інтеграцію населенню дали клич - і чаша суспільного терпіння народу виплескується назовні. Що було далі - всім відомо. Цікава деталь, яку, мабуть, помітили всі: події з Майдану в режимі онлайн висвітлювали практично всі телеканали! Що це, як не елемент мовчазної згоди українських олігархів? І ще одне. За цю думку в нинішніх обставинах мене можуть розкритикувати і звинуватити в не патріотизмі, але давайте подумаємо логічно, як кажуть, без емоцій: яка би у нас не була недалекоглядна влада, чи пішла б вона добровільно на те, аби кидати сотні беркутів, щоб жорстоко побити небагато людей, які лишалася на Майдані? Хіба не логічніше було ще трохи почекати, доки вляжеться ситуація, а не підливати масла у вогонь, і своїми ж руками знову збурювати суспільство? Схоже на те, що ситуація з силовиками в країні не зовсім керована і музику замовляє той, хто платить. А хто платить?... Наївно думати, що всім процесом на Майдані реально керують лідери опозиції! Вони прийшли на хвилю народного невдоволення і, наче сліпі кошенята, почали збирати політичні бали на побитих голова українців, а мали б бути поруч з ними, коли «Беркут» вперше і вдруге лупцював свідомих українців! Де вони були? Я не захищаю ні владу, ні опозицію. Але я за те, аби ми нарешті почали думати, думати і ще раз думати. Я не знаю, де сидить автор чи автори всього цього дійства: в Україні чи за її межами в інших державах. Але без сумніву, відповідальність за те, що відбувається в країні мають взяти всі учасники цієї комбінації і прийти до єдиного знаменника. В іншому випадку, ми ризикуємо через певний час знову стати на граблі, які раз поз раз нас б’ють по лобу. До речі, про це подумала про це, коли дивилася онлайн трансляцію круглого столу за участю влади, опозиції та громадських діячів, де в ролі одного з перемовників був Леонід Кучма, який за часів свого президентства також зробив свій вклад у поглиблення нинішньої суспільно-економічної кризи в країні…
Замість після мови. Вся стрімкість розвитку подій в Україні змушує дуже оперативно реагувати і міжнародну спільноту. Одна з дій у відповідь, про яку вже офіційно заявили США, – санкції проти винуватців силового розгону мирних акцій. Переводячи з дипломатичної мови, йдеться про блокаду закордонних рахунків представників влади та близьких до неї олігархів. Джерела «Дня» повідомляють, якщо «наближеним» бізнесменам не вдасться уникнути подальших силових дій, то замороження їхніх закордонних рахунків – це лише питання часу. Мовляв, таке попередження вже отримала трійка українських топ-олігархів.
