Від «блокади» до капітуляції – один крок

Валентин Торба

22 травня, 11:38

Більш, ніж за рік розв’язаної Росією війни в Україні Верховна Рада офіційно припинила співробітництво з РФ у військовій сфері. В четвер було денонсовано п’ять угод між урядами України і Росії. А йдеться саме про угоду від 25 листопада 1995 року про таке співробітництво, про угоду, яка дозволяла транзит через територію України російських військових формувань, які тимчасово перебувають на території Молдови, та угоду про організацію міждержавних перевезень і розрахунків за них, про співробітництво в галузі військової розвідки та про спільну охорону секретної інформації. Ці формальні моменти мали б вирішити в Раді ще минулого року, але, як то кажуть, краще пізно ніж ніколи. Українці вже звикли, що у нас завжди є щось важливіше за важливе, внаслідок чого важливе стає другорядним і забувається. До речі, саме за цими угодами криється цілій історичний пласт «зливу» нашого військового і розвідницького потенціалу потенційному ворогу. 20 років поступово Кремль, який робив провокації в Криму 1995-го та 2003-го, вимивав з нас секрети, запускав пазурі в основи національної і державної безпеки. Наслідок такої політики ми всі знаємо — війна. Та чи не перетворюємось інколи ми — українці — завдяки своїй ментальній наївності на агентів ворога тільки вже самі, з власної волі?

• 20 травня довелося бути присутнім на прямому ефірі «Першого Національного» у програмі «Дебати PRO», присвяченій темі економічних відносин з окупованими територіями. Складне питання, яке за рік обросло купою неоднозначних думок та спекулятивних визначень. Навіть використання низки термінів як-то «контрабанда», чи «економіка ЛНР» — демонструє викривлене розуміння ситуації. Низку аспектів варто зачепити окремо.

Не всі помітили, що спекуляція закладена вже в самій темі програми — «Економічні відносини з окупованим Донбасом: блокувати чи ні?» Рік тому влітку щодо «блокування» окупованих територій уже висловився тодішній міністр оборони України і тим самим дав привід російським ЗМІ влаштувати істерію про блокадний Луганськ за аналогією з блокадним Ленінградом. Усе це вдало вписувалось у навіювання російськими ЗМІ того, що Нацгвардія — це «нацики», в Києві — хунта, а українці — фашисти. Та рік довів, що обережно користуватися термінами ні керманичі, ні тим паче журналісти так і не навчилися. Не може бути й мови про блокаду і взагалі про те торгувати нам з Донбасом чи ні. Такий посил орієнтований зовсім на інший рівень сприйняття, а саме на тих, хто вважає, що Донбасу треба позбутися взагалі. Навіть сам розподіл аудиторії на протилежні табори не стільки відбиває настрої в суспільстві, скільки навпаки провокує антагоністичні думки, а отже, замість пошуку оптимальних і ефективних рішень, поглиблює непорозуміння. Компромісне рішення, незважаючи на низку конкретних пропозицій, як-то обмін вугілля на продовольство, звелось до бюрократичних пропозицій створювати чергові органи для урегулювання згаданих проблем. А це ознака глибинного нерозуміння катастрофи, що відбулася. Вільна економічна зона для підприємців Донбасу та захищені схеми банківських транзакцій так само не зможуть вирішити питання в корні. Переконаний — тема обрубування Донбасу відволікає від теми нищення корупції всередині країни та якісних реформ.

• Серед присутніх на ефірі був колишній прес-аташе Посольства Грузії в Україні Бачо Корчілава, який поділився досвідом Грузії, повідомивши, що його країна стартувала після того, як розірвала економічні відносини з Абхазією. За всієї поваги до грузинського народу і реформ Михеїла Саакашвілі, не слід забувати, що, по-перше, не існує такого народу як «донбасівці» на відміну від абхазців, а по-друге, Грузія по факту втратила частину своїх територій. Втратила і досі не повернула. По-третє, Саакашвілі спромігся на реформи — і саме це дозволило Грузії зрушити з мертвої точки, а не відмова від економічного сполучення з Абхазією. За рік ми так і не побачили реформ в Україні. Ми навпаки маємо зростання корупції, спекуляції валютою, перекладання боргового тягаря на населення, тотальний популізм і цілковиту відірваність владної верхівки від народу. А ще ми маємо безліч скандалів, якими живуть уряд, парламент і ЗМІ. На тлі цього дуже легко списати всі біди на рахунок війни. Але рано чи пізно все одно доведеться зводити баланс і тоді через такі «списання» актив з пасивом не зійдеться. Отже, з’явиться новий інформаційний привід для відволікання уваги — чи-то когось показово посадять, чи-то розразиться черговий телескандал з польотами в Катманду.

Окупована Росією частина Донбасу є українською територією. Саме тому термін «контрабанда» щодо міждержавних відносин, не можна застосовувати. Є «договорняки» з терористами, які вирішуються особливими шляхами і від того, що хтось заявить про блокаду Донбасу, проблема не зникне. Такі заяви навпаки є оголошенням капітуляції, що девальвує насамперед значущість громадськості як такої. Саме тому слід чітко ставити питання покарань за колаборацію зі злочинними організованими угрупованнями, а не про «блокади» територій. Треба так само чітко розуміти, що економіки «ЛНР» чи «ДНР» (терористичних організацій) не існує. «Общак» є, економіки — немає. Існують російські окупанти та бандити, які «віджимають» майно і існують прості люди, яким треба якось виживати. І вони виживають у той час, як бойовики та ОБСЄ харчуються в дорогих луганських ресторанах. Ці потоки «лівака» не спинити погонями за фурами. Існує зрештою і річкова переправа, і чимало інших винаходів. Просто треба відрізняти торгівлю від «баригування», піклування про власних громадян від популістських заяв за якими одні становляться під час війни мільярдерами, а інші перебувають на межі вимирання.

• На Донбасі зараз діють підприємства, що мають рахунки в українських банках і навіть сплачують податки в бюджет України. Бойовики фізично не можуть контролювати цей процес, який технічно пов’язаний з безготівковим обігом через Інтернет. Справді, умов для ведення повноцінного бізнесу на окупованих територіях немає і підприємці, які там залишилися, здебільшого обрали цей крок через особливі неподоланні умови. До речі, з власних спостережень можу зауважити, що саме бізнесмени в окупованому Луганську є найбільш проукраїнським прошарком населення.

У пересічних луганчан у своєму місті є хоча б стеля над головою, що не скажеш про багатьох переселенців у Києві. Ми маємо ганебний факт — українець став чужим на своїй землі. А ще на Донбасі (і, до речі, в Криму) існує домінуюче розуміння, що Україна їх звільняти не буде так саме, як і усвідомлення того, що українська сторона жодних гарантій на безпеку не дає, а значить 20 років вони платили податки дарма. Отже, треба на проблему дивитися глибше, а не з позиції «в Києві змогли вийти на Майдан, а в Луганську ходили на референдум» і «самі винуваті». Держава Україна всіляко має гарантувати всім громадянам незалежно від їх поглядів базові засади безпеки і життя. Не забуваємо, що так звані референдуми були допущені в травні 2014 року Києвом, розслідування чого необхідно провести, але комусь вигідніше все списати на понівечений війною регіон.

• Поки Україна вв’язується в сумнівні діалоги щодо «блокад», на Луганщину вже йде 27-й гуманітарний конвой із Росії. Росія, вбиваючи українців з «градів», у той же час із простроченої тушонки робить державну політику. Ми ж чомусь навпаки, будучи жертвою, самі збурюємо питання власної евтаназії, фактично девальвуючи значущість громадськості. Водночас ніхто чомусь не ставить запитання — коли і як ми збираємося повертати власні землі і рятувати власних громадян? Один із начебто представників волонтерського руху добалакался до того, що взагалі треба припинити АТО і просто якось співіснувати з бандитами. Щоправда, не повідомив, чи варто запрошувати Захарченко і Плотницького в український уряд. І разом з тим замість денонсованих 21 травня угод з РФ підписати з «ЛНР» та «ДНР» угоду про прохід російської техніки до Криму.

З усього видно, що такі дискусії в суспільство запускаються не стільки для пошуку відповідей, скільки для зайняття позиції — «за» чи «проти». Водночас, що на нашій території вже поставили хрест, розуміється апріорі. Підлаштовується база для визнання своєї капітуляції. Це небезпечно. З таким підходом люди все одно виживуть, але чи виживе держава?