Відродили Незалежність - відновимо і суверенітет
Територіальна цілісність – це справа часу, якщо українці не забудуть про свою ідентичність та будуть відстоювати свою суб’єктність
- Слава Україні! – сказав один з вірян при вході до воріт Михайлівського Золотоверхого собору, звертаючись в натовпі до одного з грецьких митрополитів, який супроводжував Вселенського Патріарха Варфоломія.
- Героям слава! – без вагань відповів той з ледве відчутним акцентом, щиро посміхаючись і не спиняючи руху до собору, де мала відбутись спільна молитва та проголошення урочистих слів. Видно, що делегація такого рівня добре готувалась до візиту в Київ не тільки в плані церемоніалу, адже мова йдеться не лише про релігійні та політичні аспекти, а й перш за все цивілізаційні. В таких випадках особистість, зігравши вагому, а той і вирішальну роль в тих чи інших процесах, сама стає частиною запущених механізмів історії. В ці моменти сама земля говорить віками, нагадуючи про події, які пам’ятають лише вона та стіни храмів, що періодично терплять знущання поколінь, щоб знову відновитись і знову ставати свідками героїзму, жертовності, божевілля та злочинів.
І митрополит Київський Епіфаній, і Вселенський Патріарх Варфоломій в своїх вітальних словах зробили не просто дружні заяви в дусі церковного офіціозу. Вони артикулювали той факт, який кремлівська пропаганда намагається нівелювати, стерти і викреслити з історії. Факт, який для Московської імперії не просто незручний, а болісно беззаперечний. Україна-Русь і Росія-Московія – це не просто різні держави. Це різні віри, різні світи, різні цивілізації. Кремль дуже прив’язався до намагання поцупити чужу історію для виправдання своєї мнимої величі, яку здобував лише кров’ю. Кремль хворобливо залежний від своєї сумнівної ідентичності штучно сконструйованої найманими істориками, адже улуси важко співвідносяться з князівствами. Кремль нервово і грубо намагається позбутись неприємних сторінок не просто служіння Орді, а факту походження від неї та сприйняття її як свого сюзерена. Русь, на відміну від Московії, навіть в часи поневолення ніколи так не сприймала Орду. Тепер наявність відновленої Незалежності України на теренах давньої Русі для Кремля є ударом по всьому хиткому каркасу в фундаменті якого брехня і вирвані сторінки. Сама Московія, яка могла б розбудовувати не закомплексовану імперію з манією величі, а «сполучені штати», стала заложником власних історичних інсинуацій.
Історичний детермінізм річ непохитна. І одного разу обравши певний шлях не варто дивуватись насправді визначеним таким чином поворотам. Наприклад, варварські знищивши вільний Новгород – один із уламків Русі, де ще існувало виборче право – Віче, дика Московія остаточно ствердилась в своєму виборі ким вона є. Тоді грабуючи і спалюючи місто, дітей прив’язували до матерів і топили в річці Волхов, а Іван Грозний зі своїм сином ґвалтували і власноруч вбивали жінок. Від тодішнього Новгорода з його родами і традиціями нічого не залишилось. Крива і показова сторінка історії Московії. Період ознаменований однією з фраз Івана Грозного: «холопий своих мы вольны жаловать и казнить», коли страх і безправ’я поєднувався з забобонами різноманітних сект, а сам московський сатрап при цьому так полюбляв цитувати Святе письмо та зрештою перед смертю відійшов в засвіти ченцем на ім’я Іона.
Але це всього тільки один з невеличких штрихів до потворного образу того хто й досі не відійшов від жахливих, але дієвих методів – вбивати, красти і брехати. Це три кита інструментарію Кремля, який вдало вписувався за радянські часи в Партію, КДБ і армію, а тепер в олігархат, ФСБ та РПЦ. І, як бачимо, саме ці канали впливу все ще залишаються джерелами небезпеки для нас. Наш олігархат досі «вдячний» олігархату російському, наші спецслужби досі до кінця не відірвались від впливу багатоликого ФСБ, а Московський Патріархат, який періодично скликає вірян під омофором проросійських олігархів на всілякі ходи та інші окультно-політичні заходи не збирається відхрещуватись від кишені московського патрона.
Зрозуміло, що приїзд, як виявилось, досить демократичного і доступного Патріарха Варфоломія без помпезності, яку так люблять благословенні кремлівськими спецслужбами батюшки Московського Патріархату, не міг не спричинити в російських ЗМІ побічну реакцію. Лихоманка, про яку попереджав зокрема «День», є неодмінним супутником вакцинації від імперської хвороби. Ломка буде, судоми неминучі, реакція шлункового тракту Скабєєвої, якій дозволено не тримати в собі зайве, та нервові заяви офіційного Пєскова логічно вкладаються в давно визначений епікриз. А тут ще й українські військові на репетиції параду на Хрещатику потішили давно відомою кричалкою з приспівом, в якій ясно звучить досить виразне визначення того ким є Путін. Так би мовити, народний фольклор і з пісні слів не викинеш.
І найголовніше – ніякої пропаганди. Адже як можна назвати пропагандою історичний факт Другого Риму та приїзд Патріарха Константинопольського до Києва? Просвітництво для тих заблукалих хто ще вірить у вигаданий «Третій Рим» - так. Беззаперечне визнання святої Русі, яку хрестив князь Володимир і де до того проповідував Апостол Андрій Первозваний – так. Але ніяк не пропаганда в стилі конвульсійних білоруського Азарьонка чи московського Соловйова.
До цього всього, як на старалась Москва і як не погрожувала відкрито світовим країнам, але більше 40 держав таки взяли участь в Кримській платформі, яка в ці дні довершила геополітичну складову нашого фронту в боротьбі за відновлення суверенітету. Це з одного боку чергове визнання нашої державності та нашої суб’єктності, а з іншого нагадування про те, що до слова «окуповані» доречно додавати слово «тимчасово». Адже маючи тисячолітній історичний стрижень, спираючись на правду та послідовно наполягаючи на своїх позиціях, Україна територіально себе обов’язково відновить. Інша справа – чи не забуде ці криваві уроки навіяної «дружби» з тим хто сам, вкотре нагрішив, сповідує слова класика: «теперь не время помнить, советую порой и забывать».
Валентин ТОРБА, «День»
