Вірменія і Азербайджан: чи буде велика війна?
Можна припустити, що конфлікт між двома країнами продовжиться ще пару тижнів, а потім зійде нанівець, оскільки свою політичну задачу він виконав
Нинішнє загострення вірмено-азербайджанського конфлікту, на перший погляд, виглядає алогічним. І Баку, і Єреван прекрасно розуміють, що, незалежно від рівня боєздатності вірменської та азербайджанської армій, здобути військову перемогу все одно не вдасться, оскільки за обома державами стоять могутні покровителі, які ні в якому разі не допустять розгрому своїх клієнтів. Союзником Азербайджану є Туреччина, а союзником Вірменії - Росія. Тому цілі будь-якого нового загострення на лінії протистояння, незалежно від того, яка зі сторін його ініціювала, з чисто військової точки зору можуть бути тільки локальними і зводяться до поліпшення власних позицій перед вирішальним майбутнім зіткненням і встановлення контролю над спірними територіями. З цієї точки зору для Азербайджану нинішні зіткнення є абсолютно безглуздими. Адже вони відбуваються більш ніж за 100 км від району Карабахського конфлікту, де для азербайджанської сторони будь-яке просування вперед означало б звільнення своєї окупованій території. Ні, на цей раз бої йдуть на міжнародно визнаній ділянці вірмено-азербайджанського кордону, де стикаються Тавуський район Вірменії і Товузький район Азербайджану. Захоплення тут невеликих ділянок території ніяк не вплине на становище сторін в Нагірному Карабасі.
Тому для Азербайджану влаштовувати загострення в цьому районі абсолютно безглуздо, і його важко запідозрити в провокуванні сутичок. Навпаки, для Вірменії в провокуванні сутичок саме в цьому районі є певний сенс. Справа в тому, що як раз по території Товузького району проходить частина нафтопроводу Баку - Тбілісі - Джейхан, який і для Вірменії, і для Росії є кісткою в горлі, оскільки конкурує з російськими трубопроводами і забезпечує транспортування каспійської нафти до турецького порту Джейхан, розташованому на березі Середземного моря. Це дає незалежний від Росії шлях транспортування нафти з Азербайджану (а згодом і з Казахстану) на світові ринки. Тому Москва не могла заперечувати проти створення військової загрози небажаному їй транспортному коридору. У разі захоплення вірменськими військами стратегічних висот в Товузькому районі вони зможуть загрожувати не тільки нафтопроводу Баку - Тбілісі - Джейхан, а й залізниці Баку - Тбілісі - Карс, а також будь-яким майбутнім газопроводами у напрямку Туреччини та Європи. При цьому в Кремлі мають розуміти, що про реальні спроби зруйнувати трубопровід за допомогою снарядів або ракет мови йти не може. Будь-який подібний акт викликав би надзвичайно різку реакцію Азербайджану і Туреччини, аж до можливих ракетних ударів по Вірменській АЕС. Таку загрозу вже озвучили представники Азербайджану у відповідь на аналогічні погрози представників Вірменії вдарити по найбільшому в Азербайджані Мінгячевірському водосховищу і по об'єктах нафтогазової інфраструктури. А Росії, як втім, і Туреччини, повномасштабний вірмено-азербайджанський конфлікт зараз ніяк не потрібен. Обом регіональним наддержавам цілком вистачає залученості в громадянські війни в Сирії та Лівії.
Виходячи з цього, важко сумніватися в тому, що на цей раз ініціатива початку бойових дій належала Вірменії. Це доводиться також і тим фактом, що після початку збройних зіткнень, в Баку пройшли стихійні демонстрації з вимогою почати повномасштабну війну проти Вірменії і провести загальну мобілізацію, причому частина демонстрантів увірвалася в будівлю парламенту, і поліція змушена була застосувати проти них силу. Ця демонстрація явно стала несподіванкою для азербайджанської влади. Якби Азербайджан став ініціатором бойових зіткнень на кордоні Товузького району, то Ільхам Алієв наказав би заздалегідь організувати в столиці подібну демонстрацію. У той же час, наразі можна з упевненістю сказати, що жодна зі сторін не зацікавлена в масштабній ескалації конфлікту. Вірменія і Азербайджан, як завжди буває під час війн, применшують свої втрати і завищують втрати противника.
Зараз, природно, неможливо назвати точні цифри втрат. Однак, судячи з тієї уривчасті інформації, яка надходить з району бойових дій, втрати обох сторін складають десятки, а не сотні убитих і поранених. Немає ніяких даних про полонених і трофеї. Якби вони були, ми б напевно мали відповідні відео-докази. Немає інформації і про те, що сторони застосовують реактивні системи залпового вогню. Як здається, досі мова йде лише про артилерійські і мінометні обстріли. Періодично з'являється інформація про підбиті танки, але знову-таки, без будь-яких фотографій. Треба також врахувати, що в тому районі, де йдуть бої, місцевість дуже нерівна, і використати бронетехніку там вкрай складно, так само як і прицільний вогонь РСЗВ по конкретним цілям. Також обидві сторони поки що не застосовують авіацію, навіть гелікоптери, через потужні системи ППО супротивника. Але і Вірменія, і Азербайджан широко використовують як ударні, так і розвідувальні безпілотники. Тут, на правду, як і в танках, перевага на боці Азербайджану. Також Баку перевершує Єреван за чисельністю навчених резервістів. Однак ця перевага може використовуватися тільки в повномасштабній і досить тривалій війні. А такої війни Росія і Туреччина зараз не допустять. Їх підтримка союзників до сих пір звелася до обіцянки Туреччини поставити Азербайджану додаткові БПЛА і ракети, і до російських військово-морських навчань на Каспії в рамках раптової перевірки боєготовності військ Західного і Південного військових округів.
Варто звернути увагу і на те, що по обидва боки поки що не застосовуються великі піхотні підрозділи. З усього видно, що справа зводиться до дій невеликих за чисельністю загонів сил спеціальних операцій. При цьому ні Вірменія, ні Азербайджан не проводять жодних додаткових мобілізацій і не оголошують загальну мобілізацію. Створюється стійке враження, що для лідера Вірменії Нікола Пашиняна нинішнє загострення ситуації на вірмено-азербайджанському кордоні за межами Нагірного Карабаху має на меті не захоплення будь-якої ділянки території або нанесення значних втрат азербайджанській армії, а має за мету те, що належить до сфери внутрішньої політики. За допомогою військового конфлікту малої інтенсивності з Азербайджаном йому вдалося відвернути увагу більшості населення від економічної кризи, викликаної епідемією коронавирусу, і знову згуртувати його навколо себе на анти-азербайджанській основі. Точно такі ж дивіденди отримує від конфлікту і Ільхам Алієв, з тією лише різницею, що він згуртовує населення на анти-вірменській основі. Крім того, Пашинян прагне поліпшити досить прохолодні відносини з Москвою, продемонструвавши їй, що Вірменія може створювати військову загрозу турецько-азербайджанському транспортному коридору. Можна припустити, що конфлікт малої інтенсивності між Вірменією і Азербайджаном продовжиться ще пару тижнів, а потім зійде нанівець, оскільки свою політичну задачу він виконав.
