«Ялинка-на крові» як символ курсу влади України на Євразію
Замаскована словами про незмінність курсу євроінтеграції відмова Віктора Януковича підписати у Вільнюсі Угоду про асоціацію України з Євросоюзом стала сигналом для початку дій активних владних структур проти опонентів чинного режиму та проти свободи слова. Побиття привезеними до Києва «тітушками» журналістів «Громадського телебачення» і закидання камінням змінальної групи 5-го каналу; наліт (інакше не скажеш) позапланової перевірки від Табачника на Києво-Могилянську академію; погрози з боку керівництва низки вишів на адресу страйкуючих студентів; арешт на два місяці активіста «Свободи»; спроба не допустити лідерів парламентської опозиції до участі у прямому ефірі програми «Шустер live» на «Інтері» - це все сталося впродовж 29 листопада. І все це було прелюдією до головного – до розгону київського Євромайдану в ніч на 30 листопада «Беркутом». Причому не просто розгону, а демонстративно жорстоких дій проти опонентів влади, «пакування» десятків юнаків та дівчат до «воронків», гонитви за маніфестантами і бузувірського побиття людей за сотні метрів від місця мітингу (що зафіксовано численними камерами відеоспостереження).
Інформаційний супровід речниками МВС розгону Євромайдану став за цих обставин очікувано цинічним. Мовляв, управління благоустрою Київської міськдержадміністрації хотіло завезти техніку для продовження робіт з підготовки до новорічно-різдвяних до свят. «Проте, не зважаючи на неодноразові роз’яснення мітингувальникам про необхідність заїзду техніки та відповідальність за опір представникам благоустрою, ті не пропускали техніку та агресивно себе поводили. В подальшому комунальники звернулись до столичної міліції з проханням забезпечити безперешкодний проїзд техніки до Майдану Незалежності». У відповідь учасники мітингу, ясна річ, почали «грубо порушувати громадський порядок». От їх, мовляв, і «відтіснили» персонажі, що офіційно звуться в Україні «правоохоронцями».
Що ж, усе логічно. Якщо не до Європи – то до Євразії. З «суверенною демократією» à la Путін та Лукашенко, з судилищами над опозиціонерами, зі всевладдям репресивно-каральних органів, з гнобленням незалежних ЗМІ та вкрай брехливою пропагандою у стилі Геббельса і Жданова, з «керівною і спрямовуючою» роллю «партії влади», з відсутністю вільних виборів, з протистоянням «підступному Заходу» тощо. І якщо деякі деталі цієї мозаїки в Україні поки що відсутні, то можна не сумніватися – у разі продовження нинішнього владного курсу вони невдовзі стануть на свої місця, і розмови про «незмінність європейського курсу» зміняться на «зусилля з відновлення братерської єдності східнослов’янських народів».
І якщо хтось до цих подій ще вважав, що наступні президентські вибори стануть бодай частково демократичними, то тепер усі наочно побачили, якою буде стилістика всіх наступних виборів (включно з виборами столичного мера, адже розгін відбувався з посиланням на адміністрацію «міцного господарника» Олександра Попова). І всього політичного життя в країні.
А як «затичка для ротів» мільйонів українців – здійснюване з 1 грудня підвищення мінімальної зарплати на 71 гривню, а мінімальної пенсії – на 55 гривень. Про це синхронно з розгоном київського Євромайдану оголосила міністр соціальної політики Наталія Королевська. Щоправда, де влада візьме ці додаткові кошти, коли – за офіційними даними – дефіцит державного бюджету в січні-жовтні 2013 становив 40,822 мільярда гривень, що в 1,2 рази більше дефіциту за підсумками аналогічного періоду минулого року, а нові позики Україні тепер навряд чи хтось надасть? Щоправда, є Росія, завжди готова запропонувати пряника в обмін на українську суверенність, але чи має Путін сьогодні у своєму розпорядженні достатньо вільних коштів? Адже тяжка криза російської економіки, на думку російських же незалежних експертів, уже не за горами. Хоча, звісно, Кремль і Луб’янка в ім’я спроби відновити імперську могутність готові на дуже небезпечні авантюри…
А обґрунтування розгону маніфестантів «підготовкою до святкування Нового року» (за місяць до самого свята!) – це теж тільки початок. Бо ж далі буде підготовка до Різдва, до Водохреща, до Восьмого березня, до Першого травня, до Дня Конституції, до Дня Незалежності… Тож заборону збиратися на київському Майдані легко зробити постійною. І на всіх центральних прощах столиці – також. Бо протестувальники заважають громадському порядку, мирному життю щасливих столичних обивателів, чи не так?
І не має значення, що більш, аніж півтораста років тому російський демократ (справжній, без лапок) Олександр Герцен писав: у будь-якій демократичній республіці завжди панує суспільний неспокій, часом справжній розгардіяш. А от настання спокою – це перша ознака встановлення деспотичного режиму. Найдосконаліший же громадський спокій панує на цвинтарі… Але що владі (як російській, так і вітчизняній) якийсь там Герцен з його застереженнями?
«Кому потрібна святкова новорічна ялинка на Майдані, якщо вона стоїть на крові?» - прокоментував розгін Євромайдану співак Святослав Вакарчук. А таки ж потрібна. Бо ж хіба не на крові і не на кістках вбитих будувалася вся радянська тоталітарна система, досі не подолана в Україні? Хіба не лежать десятки, а то й сотні тіл «загадково зниклих» людей, які заважали здобувати владу і власність «крутим хлопцям» у шурфах копалень Донбасу? Хіба не вбивством Георгія Гонгадзе ознаменувався початок трансформації режиму Кучми у режим Януковича? Хіба мало було в Україні загадкових смертей принципових та професійних політиків, в результаті яких було розчищене поле для нинішньої «партії влади» та певної частини «реєстрової опозиції»? Ні, режиму потрібна саме така ялинка, як «ялинка-на-крові» – наочний символ брутальної сили «Беркуту», застрашення студентської молоді та лояльності пересічних обивателів.
От тільки питання – чи й справді Україна піде євразійським шляхом – з усіма наслідками, що звідси випливають, чи влада, яка спирається не на силу закону, а на закон сили, отримає гідну відсіч від українського народу?
