Задокументований напад Росії
Доки пліч-о-пліч із Україною не стануть усі провідні світові держави, цей конфлікт триватиме стільки, скільки заманеться кремлівському монстру
Кажуть, що Бог шельму мітить. Мабуть, воно дійсно так, і для всіх уже очевидні речі, а саме обстріл української території росіянами і знищення наших військових, які ціною власних життів захищають Луганщину від бандитської наволочі, стали ще й наочно задокументовані. Причому зафіксовані самими ж росіянами — звичайними мешканцями селища Гуково Ростовської області, з якого вівся вогонь «градами» в бік України. Зауважимо, йдеться не про випадкове влучання шаленого снаряда в курятник, а про цілеспрямовану атаку по живих цілях на наших теренах. Отже, маємо незаперечний доказ нападу на нас сусідньої держави, яку треба неодмінно визнати державою-агресором. Визнати, осудити і прийняти всі відповідні заходи для того, щоб приструнити кремлівські мілітаристські зазіхання. Це, безумовно, має зробити світова спільнота, і зробити негайно, без зволікань.
Ноти, занепокоєння, глибока стурбованість і співчуття Європи та США наразі не варті диму від залпів із реактивних установок, якими були побиті наші солдати. Санкції, які не допускають бандита Бородая до Вашингтона, чи Безлера до штату Коннектікут, річ файна, але не ефективна. Економічні територіально-секторальні епітим’ї теж важливі важелі, але більше схожі на отруйну слину, ніж на гострі ікла. Зрозуміло, що ні Європа, ні Сполучені Штати не в захваті від перспективи стати однією зі сторін конфлікту. Тому їхня реальна допомога нашій країні, що стала заручником імперських амбіцій фюрерів сучасності, обмежується згаданими віртуальними погрозами та несмертельними укусами. Треба чітко висвітлити істину — США, в разі невтручання в конфлікт, стає співучасником розправи над Україною. Перш за все як країна-гарант нашої недоторканності. По-друге, як країна, яка свого часу разом із Росією фактично примусила нас до роззброєння. Примусила, кажучи відверто, шляхом шантажу з обох боків. Про це не можуть голосно сказати дипломати, але про це мають кричати журналісти, політики і громадські діячі. Вони мають право і на кричущі заяви, і навіть на істерику. Про який мир у світі може йти мова далі, якщо найпотужніша у світі держава намагається перечекати загострення конфлікту на Сході Європи. Агресія Кремля — це виклик не тільки Україні, а й усьому світу. Говорячи прямо, потрібен «другий фронт». А, як відомо з історії, другий фронт світові гегемони схильні відкривати лише тоді, коли жертва агресії стікає кров’ю і при цьому не здається, а сама агресія вже відверто зачіпає інтереси великих держав. Тому Європа і США граються більше в тренувальний спаринг, ніж готові до справжнього бою. Вони схильні більше вигукувати з безпечних глядацьких місць, ніж ступити на ринг.
Час іде. Навіть спливає. В березні це були бомжатські намети біля Луганської ОДА і спалення українських прапорів. У квітні це були захоплення СБУ, МВС і тієї ж ОДА. У травні ми були свідками штурмів і захоплень військових частин, а згодом — домінації бандитів у регіоні з бутафорними «референдумами» і розквітом бандитизму. Зараз ми маємо тисячі загиблих під час проведення АТО з відвертими військовими провокаціями Росії. Що ми будемо мати завтра? Булава Богдана Хмельницького в Києві не просто так вказує на Москву. Гетьман вказує не напрямок, він натякає на джерело загрози.
Зрозуміло, що закрити кордон, коли йде атака одразу з боку бандитів і російських військових, неможливо. За 10 днів нав’язаного тою ж Європою «перемир’я» ворог значно укріпився. Кривавим відголоском звучить наразі луна затіяного нещодавно занадто тривалого «перемир’я», в той час як рахунок іде на години. Години, за якими стоять десятки життів наших бійців. Кажуть, що для вирішення цього складного завдання Президент підготував план «С» з ідеєю буферної демілітаризованої зони, підконтрольної Києву. Переконаний, поки поруч з Україною пліч-о-пліч не стануть всі провідні світові держави, цей конфлікт буде тривати стільки, скільки заманеться кремлівському монстру. Без цього для все нових і нових планів ми маємо шанс перебрати ліміт літер в алфавіті.
Донбас — це земля, яка не може стати черговим Придністров’ям чи Абхазією. Хоч які гріхи сепаратизму тут водяться, це особлива територія. Не варто розглядати луганчан через шаблон уявлення про «ватників» і «колорадів». Безліч хлопців із Донбасу і Слобожанщини пішли до визвольних загонів. Але є й мирні жителі, які, ризикуючи власною безпекою, свободою й майном, роблять все, щоб якомога швидше подолати ту заразу, що вразила наш край. Люди дійсно готові до жертовності. Цікавий приклад із Лисичанська. Мешканець цього міста, яке знаходиться наразі під окупацією бандитів, поширив звернення свого тестя до керівництва АТО з проханням знищити власну ремонтну майстерню. Виявляється, цю майстерню площиною 700 квадратних метрів захопили терористи і використовують її для ремонту своєї бронетехніки. Тесть мешканця Лисичанська просить нанести авіаудар по власній будівлі, адже вважає її стратегічно важливим об’єктом, що слугує на користь терористам. Ось такі у нас східняки, образ яких потворять червоні авантюристи, злодійкуваті чиновники і мавпи з автоматами. Вони готові до війни і втрат. Вони стали істинними воїнами в душі, в думках і в діях. З них почнеться відродження вже нового Донбасу. Щоправда, в кривавих муках пологів.
«МЗС УКРАЇНИ МАЄ НАДІСЛАТИ НОТУ З ПОПЕРЕДЖЕННЯМ, ЩО НАСТУПНОГО РАЗУ МОЖЕ БУТИ ЗАВДАНО УДАРУ ПО ВОГНЕВИХ ТОЧКАХ НА ТЕРИТОРІЇ РОСІЇ»
Микола СУНГУРОВСЬКИЙ, директор військових програм Центру Разумкова:
— Випадки з «градом» мають документуватися, підтверджуватися і надсилатися нашим партнерам. Якщо розглядаються обмеження постачань смертоносної зброї до країни-жертви і не забороняються постачання такої ж зброї в країни-агресора — я маю на увазі французькі «Містралі» — тут слід звертатися до США. Я сподіваюся, в Америці буде ухвалено закон, згідно з яким не просто буде дозволено постачання несмертельної амуніції, а й смертельної зброї, якщо вони вважають нас своїми союзниками.
Той законопроект, який готується у Сполучених Штатах, може серйозно вплинути не так на Україну, як на ЄС, адже такий же статус союзника захочуть мати й інші, особливо східноєвропейські країни, які нині почуваються у вакуумі безпеки, а це черговий крок до розвалу ЄС. Їм слід дуже замислитися над своїми діями і своєю позицією.
Санкції Європи після таких дій Росії мають бути жорсткішими, але у них свій світогляд. Європа нині уражена комерціалізацією і бюрократизацією цінностей — їх стримує промислове лобі, якому не вигідно втрачати російські ринки, адже це прибуток, робочі місця, а останнє для політиків — це підтримка виборців. Ось чому вони нічого не роблять. Європа давно хворіє на відсутність стратегічного бачення, тому це біда, яка їм ще гукнеться.
Поки дипломатичні відносини з Росією не розірвано, МЗС України має надіслати ноту з попередженням, що випадки, подібні до того, що відбувся, розглядатимуться вельми серйозно і наступного разу може бути завдано удару по вогневих точках, з яких ведеться вогонь, і по бойовиках на території Росії. Тобто, не визнавати факт початку війни, але діяти розумно, обережно і рішуче.
Мета Росії — створити в Україні територію на кшталт Придністров’я — зону замороженого конфлікту, через яку РФ зможе впливати на регіональну політику — не лише на саму Україну, а й на Європу.
