«...здох тиран, але стоїть тюрма!»
Ми є свідками брутальної реставрації системи сталінізму в Росії. Чи усвідомив демократичний світ цю глобальну загрозу?
«...здох тиран, але стоїть тюрма!»
(Д. Павличко)
Історичні трагедії шекспірівського масштабу, як правило, втілюються у життя, незважаючи на застереження мудрих пророків, компетентних експертів та етично чутливих людей, котрі попереджають про катастрофи, що насуваються, бо бачать ознаки цих катастроф заздалегідь, як деякі живі істоти відчувають наближення землетрусу або цунамі. А що може бути більшою катастрофою, аніж свідома й системна реставрація однієї з найкривавіших тираній в історії — тиранії сталінізму? Сказати, що це становить глобальну загрозу цивілізованому людству — значить без жодних перебільшень просто холодно констатувати реальний стан справ.
Бо сьогоденний путінізм воістину є сталінізмом ХХІ століття — хай підфарбованим, цинічно «модернізованим» та єзуїтськи «осучасненим». Але суть тиранії та ж сама, вона не змінилась. І 62-а річниця від того дня, коли сконав Сталін (5 березня 1953 року) має в цьому сенсі стати поштовхом до серйозної розмови. Історія жорстоко карає за благодушну, «рожеву» довірливість — і відповідальність за відродження сталінської деспотії у другій за потугою ядерній державі світу несе, зокрема, і Захід (згадаймо, зокрема, й відомі слова Президента Буша про Путіна, мовлені у 2001 році: «Я подивився у вічі цій людині і зрозумів, що їй можна вірити». За цю помилку Захід ще заплатить дуже велику ціну!). Лише зараз — з величезним запізненням — цивілізований світ, і то дуже повільно, починає розуміти, з ким він, власне, має справу.
А має він справу з диктатором, який досконало оволодів сталінським політичним інструментарієм, і, що значно важливе, сталінським світоглядом. Йдеться, зокрема, про: 1) Сприйняття демократичного світу як ворожого Росії — бо принципи цього світу несумісні з курсом спочатку на регіональну, згодом на континентально-європейську, потім світову гегемонію, що його обрав Путін. 2) Абсолютний культ сили і всередині країни, і в міждержавних відносин (Сталін зневажливо запитував про Папу Римського: «А скільки в нього війська?»). 3) Тотальне придушення інакодумства, аж до фізичного знищення незгодних (Політковська; Нємцова; Старовойтова; Литвиненко; Щекочихін; Естемірова; Магнітський — читачі, думається, самі продовжать список). Сталін знищував таких людей на показових процесах — його наступник застосовує різноманітні методи. 4) Абсолютне «ґвалтування свідомості» нібито розумних людей за допомогою інформаційної війни та інформаційних кілерів-найманців на провідних каналах ТБ. 5) Історичний культ «об’єднання навколо національного лідера», який все робить правильно. А хто проти — той «п’ята колона», мерзенні агенти США (Товариш Сталін повільно встає з могили й неквапливо, з величною гідністю, аплодує В. В. Путіну: «Молодець, моя школа! Добрий учень!»). 6) Неприхований шовінізм, культивування великоросійської імперської психіки, почуття хамської зверхності щодо інших народів (Товариш Сталін: «Правильно робите! Я оце ще в травні 1945 року виголосив тост за «великий русский народ — наиболее выдающийся из всех народов Советского Союза!»).
Можна ще перелічити ознаки сталінізації, а по суті, фашизації Росії. Зокрема, придушення правдивої історичної пам’яті росіян, свідченням цьому — цинічна ліквідація музею жертв тоталітаризму і політв’язнів «Перм-36» на Уралі; саме там загинув Василь Стус; тепер там будуть вивчати лише «технічні методи охорони заарештованих». Але важливо бачити суть справи. А вона полягає ось у чому. І Сталін, і Гітлер, і Путін відступали (й відступає кремлівський правитель зараз) не перед законами, не перед нормами міжнародного права — лише перед силою, що вона, як цим тиранам відома, не поступається (як мінімум) їхній власній силі й може бути — це головне! — реально застосована. Оце, а не безсилі санкції, може зупинити новітнього претендента на світове панування. Лише це.
