Герої і смерть: Радикалізм і питання мовознавства
У потоці безперервного спілкування і змінюваних комунікативних інструментів, на який перетворився наш світ, мова стає ключовим ідентифікатором людини, витіснивши раніше традиційні ідентифікатори - походження, соціальний статус, матеріальне становище та інші - в область динамічних маркерів особистості.
«Скажи мені що-небудь, і я скажу, хто ти» - стає формулою спілкування сьогоднішнього інформаційного суспільства.
Давно відомо, що наша мова визначається нашою свідомістю, набором наших цінностей і переконань. Від цього залежать морфологічні та лексичні особливості всієї тієї сукупності слів, висловів і фразеологізмів, які ми використовуємо для вираження своїх думок. Наприклад, обсяг і структура вживаної лексики, характерна стилістика, функції спеціальної лексики та термінології тощо. По тому що, як і про що говорить людина, фахівець не тільки може скласти його досить точний психологічний портрет, а й соціальну карту кола його спілкування. Недарма інформаційним атакам зазвичай передують масштабні дослідження блогосфери і соціальних мереж.
І тут важливішим є не те, про що говорить людина, а те - як вона говорить, які слова і вислови при цьому використовує. Не можна говорити про любов, використовуючи «мову ненависті». Це, звичайно, не означає, що серійний вбивця і ґвалтівник не може відчувати емоції любові - зрозуміло, може, у своєму сенсі. Але потрібно розуміти, що нічого крім страждань і смерті об'єкту його пристрасті така «любов» не принесе.
І тут важливо зауважити, що всі радикали в світі розмовляють однією мовою - від китайських хунвейбінів до сирійських ісламістів з ІДІЛ, від «православних хоругвеносців» в Москві до наших доморощених радикальних націоналістів - всі використовують однакові мовні конструкції, термінологію і стилістику.
Боротьба з «жидами і гоміками», беззмістовні спрощення, расизм, ізоляціонізм, мілітаризм і агресивна ксенофобія - це не тимчасові хвороби молодих політичних рухів, а магістральна лінія, обумовлена тими цінностями, які лежать в основі їх світогляду та відображаються в їхній мові. Те, що відразу після Майдану дехто списував на посттравматичний синдром, виявилося такі світоглядом.
Їхні цінності не мають нічого спільного з цінностями сучасного світу, це цінності навіть не вчорашнього, а позавчорашнього дня. Тому наші радикали ніколи не підтримували європейського вектору розвитку нашого суспільства, і всіма силами намагаються зірвати наші стосунки з союзниками - наш єдиний шанс у цій війні.
Ці позавчорашні цінності - те, що споріднює наших радикалів з їх сьогоднішніми антиподами з «руського миру». Тому що це цінності «руського миру». Шкода, але якісної різниці між українськими і російськими радикалами сьогодні немає - і ті, й інші рівною мірою загрожують сьогодні українському суспільству і державі.
Сьогодні нам потрібно пам'ятати одну важливу річ про нас самих: на всіх останніх виборах наші радикали не набрали і 2%. Тому сьогодні вони не мають ніякого права робити жодних заяв «від імені нації» та вчиняти дії, що виходять за межі правового поля. Якщо сьогодні ми дозволимо їм порушити нашу свободу - завтра ми прокинемося в суспільстві, схожому на російське, де таких як вони - 86%. Саме туди - в «руський мир» - намагаються нас заштовхати наші радикали. При всьому здавалося б радикальному розходженні у зовнішніх атрибутах.
Щоб не перетворитися на «86%» нам потрібно зберегти нашу різноманітність, в тому числі – свідомості і висловлювань, захистити суспільний діалог від спрощення і ненависті. Не варто переймати радикальну мову, мову ненависті тільки тому, що вона є характерною для певного кола сьогоднішніх героїв. Мені шкода, але героїчні вчинки аж ніяк не передбачають істинності соціальної парадигми їх носіїв. Реконструкція міфу в рамках соціального дискурсу - абсурдна і руйнівна логіка. Бо героїчний патерн – це патерн загибелі, а героїчний пафос – пафос смерті. Це існування поза часом, поза правом і поза суспільством. Відтворювати у повсякденному житті мову, поведінку і образ мислення міфологізованих героїв – шлях смерті і руйнації, тоді як зараз ми потребуємо взаємної довіри, навчання і систематичної співпраці.
Наслідки реконструкції міфу ми й спостерігаємо сьогодні в Україні, і зокрема, в Мукачевому: представники об'єктивно маргінальної політичної сили, ґрунтуючись на міфологічному уявленні про «соціальну правоту», почерпнутому з тенденційних громадських дискусій про об'єктивну млявість влади, зробили спробу псевдогероїчного заколоту кримінального характеру. Беззастережно підтримати їх сьогодні - значить розвинути радикальний дискурс, дискурс ненависті, поховати останню надію на існування нашої держави і, можливо, на виживання нації.
Те, що ми насправді можемо сьогодні - це уникати ненависті в нашому спілкуванні. Ненависть - це той корінь, з якого виростає радикалізм. Будьмо уважні до своєї мови - уникаймо проявів ненависті і самогубних спрощень. Складність - ознака життя, а простота - атрибут смерті. Залишаймо місце для сумнівів, бо сумніви - основа людяності. Безапеляційність і показна рішучість - шлях до злочину і загибелі. Дамо шанс нашій мові зберегти наші життя.
