Глухий кут для Януковича, в який він сам себе загнав

Денис КАЗАНСЬКИЙ

24 січня, 11:04

Скільки б не намагалася зараз українська влада представити події в столиці як масові заворушення, провокації фашистів та дії невеликої купки людей, зберігати цю ілюзію дедалі складніше. Наявні всі ознаки революційної ситуації, для придушення якої у режиму залишився тільки один інструмент — силові структури.

Так званих екстремістів підтримують мільйони людей. Опозиція вже не називає їх провокаторами і висуває Президенту ультиматуми. Цілі регіони висловлюють підтримку київським повстанцям. Інформаційну війну український уряд вже з тріском програв, виступи чиновників по телебаченню тільки дратують і розохочують народ, а повідомлення про розстріли й тортури підвели під усім, що відбувається, певну межу — Віктор Янукович став першим Президентом в історії незалежної України, за якого силовики стали вбивати на вулицях українських громадян.

Пропаганда, яку Партія регіонів старанно зміцнювала довгі роки у свідомості південно-східного електорату, за один день показала свою неспроможність. Раптово виявилося, що серед учасників протестних акцій у Києві є не лише «галицькі нацисти», а й безліч жителів східних областей і навіть сусідніх країн. Снайперські кулі в центрі столиці вбили громадянина Білорусі, а також жителя Дніпропетровської області. Одним із перших заарештованих за масові заворушення став мешканець Артемівська Донецької області. Ці факти підтвердили, що серед учасників київських подій є люди з різних областей, і права, гарантовані Конституцією, дорогі не тільки жителям Західної України. Дорогі настільки, що люди готові за них гинути. Чи багато прихильників Януковича готові віддати життя за його маєтки і сімейний бізнес та за закони про цензуру? Навряд чи...

Багатолюдні майдани у Запоріжжі та Кіровограді підтверджують мобілізацію противників влади по всій країні. Вже сьогодні очевидно, що їх багато навіть за горезвісною «лінією розколу». У Донецьку на прихильників опозиції влада нацькувала «тітушок», які били журналістів та обливали активістів фарбою — іншого способу перемогти місцевий маленький, але гордий Євромайдан чиновники не знайшли. У звичайних громадян виявилося набагато більше волі і сміливості, ніж припускали у донецьких кабінетах, тому позбавляти їх права на законний конституційний протест вирішили за допомогою грубої сили привезених з сусіднього міста гопників.

Представники Партії регіонів явно налякані до стану паніки, тому заявляють у пресі зовсім протилежні за змістом речі. На партійному сайті регіоналів повідомляють, що в мітингувальників стріляв снайпер НАТО, який незрозуміло як потрапив в урядовий квартал, де зараз буквально все заповнено співробітниками СБУ. Пересічні депутати водночас визнають, що протестувальників застрелила міліція і зробила це справедливо. З такою заявою вчора виступив депутат Луганської облради Арсен Клінчаєв, якого вважають в Луганську людиною Олександра Єфремова. Виходить, схожих позицій дотримується і глава регіоналів у парламенті?

З пропозицією розправитися з киянами, «як Жуков в Одесі 1946-го», виступав і заступник луганського губернатора Едуард Лозовський. Що характерно — ще до початку жахливих подій останніх днів. Мабуть, тепер він щасливий, що все вийшло саме так, як він і пропонував. Але, дозвольте, до чого ж тут «снайпер НАТО», якщо до розправ без суду над активістами Майдану закликали офіційні особи з Партії регіонів? Відколи снайпери НАТО виконують побажання заступника луганського губернатора?

Загалом свої справжні настрої влада приховує дуже погано, і окремі її представники публічно говорять про те, як слід, на їхню думку, чинити з українськими платниками податків. Ймовірно, їхні висловлювання в майбутньому буде використано в судах як доказ вини режиму у вбивстві демонстрантів.

Чи може влада у таких умовах піти на компроміс? Дуже сумнівно. Після всього, що сталося, особливо вбивств та катувань, так, як раніше, не буде вже ніколи. Навіть якщо буде скасовано диктаторські «закони 16 січня», хто відповість за вбивство людей? Наразі поведінка влади, яка повністю виправдовує дії «Беркута» та називає опозицію «злочинцями», свідчить про те, що точку неповернення вона вже пройшла і зупинятися не збирається. Отже, компромісів з опозицією не буде.

В цих умовах єдине, що залишилося Януковичу, — звертатися по допомогу до Росії. І схоже, саме цим шляхом він і піде, бо інші мости вже спалено повстанцями. Є думка, що на захід від Дніпра цього рейтингу вже не існує в природі, та й на сході навряд чи зараз спостерігається сплеск симпатій до влади. Все-таки за події в державі завжди відповідальні в першу чергу її правителі, а до чого вони довели Україну неконституційним голосуванням у парламенті — ми всі сьогодні спостерігаємо. Саме немудрі і відверто беззаконні кроки верхівки Партії регіонів підштовхнули країну до кровопролиття та безладу. Парадоксально, але партія, яка оголосила однією з головних своїх цілей стабільність у країні, по суті, поставила на ній хрест. Адже ніколи раніше у своїй незалежній історії Україна не була настільки нестабільна. Про добробут з офіційним дефіцитом бюджету в 50 мільярдів гривень говорити взагалі немає сенсу.

По суті, дійсно вірними Януковичу областями залишаються нині тільки Крим та Донбас, але на їх підтримці довго не протримаєшся. Особливо коли в тебе відсутній ресурс. Гроші Україні Януковичу брати вже немає звідки, на західних інвестиціях можна впевнено ставити хрест, мабуть, великі проблеми чекають і бізнес українських олігархів. Єдине можливе джерело допомоги, яке залишилося у чинного режиму, — це Росія, і Путін, звичайно ж, розуміє це. Допомога, напевно, прийде, але в обмін на що?

Навряд чи російські бізнесмени будуть готові ділитися з українськими олігархами своєю часткою національного ринку, а російська влада — нескінченно спонсорувати дефіцитний бюджет розореної 45-мільйонної країни, де немає алмазів і нафти, зате є вороже накручене населення. У ситуації, коли правлячому нині в Україні клану буде просто нікуди піти, він прийме допомогу з Росії на будь-яких умовах, у тому числі на таких, що означають і здачу національних інтересів. Але чи будуть нинішні правителі потрібні Путіну після того, як усе віддадуть? У нас ще свіжі спогади про те, як зовсім недавно поливали брудом російські чиновники і телеканали нинішню українську владу. Все це було дуже мало схоже на братські почуття і бажання безоплатно допомогти дружній державі. Отже, ніякої дружби насправді немає — є інтереси, і дехто після досягнення поставлених Путіним цілей опиниться в ролі використаного туалетного паперу, який просто спустять в унітаз.

От тільки скаржитися потім буде нікуди. Хіба що у звичному стилі розвести руками і сумно констатувати: «Розвели, як кошенят».