Гроші мене люблять?
До чого ж легковажно стверджувати, постійно вкладаючи весь запал у інтонації, що життя не існує заради грошей, довкола них. І це при тому, що вже є опіки, до речі, зафіксовані документально, від стандартного чужого шахрайства.
Ще сповнена літніх сільських вражень, у тому стані, коли особисте життя самотнього лелеки, що стоїть на стовпі і відчужено дивиться вдалечінь, украй важливе. Тут-таки привидівся якийсь розпач від душевної рани і навіть захотілося красеня усиновити. Кмітливий лелека, відчувши ймовірні домагання, швиденько стрепенувся і полетів собі безтурботно подалі від спокуси, а я подумала — добре, отже, не поранений як нафантазувалося. Не інакше як бідна Ліза на відпочинку. Це внутрішній сімейний жарт.
Отже, в настрої, не сфокусованому на місто, щойно приїхавши додому, відкрила переповнену поштову скриньку. Звичайно, оберемок непотрібної реклами-підказки для квартирних злодіїв, серед кореспонденції, звернула увагу на по-європейськи акуратний стильний конверт. Ще встигла подумати — невже квартирні платежі стали розсилати раніше днів на десять з новими цифрами і в новому святковому «вбранні» ніби для пом’якшення удару, готуючи нас заздалегідь. Розкривши, розсміялася. Якийсь клуб персонального банкінгу надіслав мені індивідуальну картку членства, до речі, дуже елегантну, з написом на обкладинці «Гроші вас люблять». І природно, в тексті умови цих любовних стосунків. Читаючи, не відчула витонченої легкості пропозицій, зів’ялих подробиць примітивних закликальників і обіцянок величезних відсотків, інтелектуально-відволікаючого різноманіття вигод. Ні, відчувалося, що планувалися правила гри людьми стержневими, обізнаними у справі.
Гумор у тому, що я тут зовсім не до чого. Мене вже обдурили чотири роки тому і більше нікому не вірю. Абсолютно заморожена довіра до людей, які прагнуть доторкнутися до моїх запасів. Вже знайшлися свого часу умільці з кредитної спілки (скільки разів давала собі слово всоте не згадувати цю каламутну історію та її героїв, та ось розбурхали), які енергійно поганяли, вправно посмикали, взяли в обійми, ніби заспівали соло з усіма заощадженнями, так витончено творчо вели бухгалтерію, до того ж, прикрившись вічною кризою, що провалили мої гроші в безодню. Кажуть, лише чоловіки — великі візуали. Якби ж. Ми теж не пасемо задніх.
Одну знайому обізвали якось переляканою кізонькою. Була особа хоч і з ностальгічними настроями, але тверезо оцінювала ситуацію, і, вловивши фразу, моментально її відбила — кізоньки стільки не живуть. Та все ж, якщо чесно, певний переляк оселився. Якщо недавно у кожного були свої шрами, то останнім часом багато спільних. Надто багато.
Нещодавно, йдучи вулицею, зіткнулася з відповідальною фігуранткою того гуртка за інтересами, як з недавнього часу називаю ту горезвісну кредитну спілку-спокусницю. Вона саме відходила від вуличного банкомату і, побачивши мене, давню знайому, начисто забувши, що і з її вини мої гроші виплили зовсім на іншому березі, може й на її, кинулася до мене вигукнувши: «Уявляєш, мені жоден банкомат не видає готівку». Звичайно, я сторопіла і засміявшись голосніше, ніж пристойно на вулиці, відповіла: «Знаєш, мені теж не видає, у мене їх немає там».
Безумовно, є величезна різниця між (як недоречно спало на думку порівняння) коханням і придуманим його образом. У наш вибоїстий час можна так майстерно попрацювати з психологічною технікою, так просіяти свою провину, що й встигнути забути про неї. І ось будь ласка, мало не влаштувати імпровізований перформанс на вулиці. Лицедійство якесь, правда, акуратно цивілізоване.
Можливо, пропозиція особливого банкінгу й чесна, але більше не хочу, аби ми заподіювали один одному щастя. Може, десь на загадковому клаптику землі між Швейцарією і Австралією, в якому-небудь таємничому для мене Ліхтенштейні й існує грамотна муштра довірених грошей. Не знаю, журналістам стільки не платять і зізнаюся в тому, що знає більшість: навіть ремонт у квартирі злегка розгойдав бюджет, і довелося, аби не перехилитись, докласти певних зусиль і не відмовлятися від обтяжливих замовлень.
Поблукаю серед віршів, вирішила. Звичайно, улюбленого Ходасевича, адже він мені неодноразово допомагав.
«Странник прошел, опираясь на посох. Мне почему-то припомнилась ты... Едет пролетка на красных колесах. Мне почему-то припомнилась ты...». Чийсь далекий біль, чиєсь збентежене щастя цього разу, незважаючи на чекання, не відвернуло. Ввімкнула канал класичної музики — ні, сьогодні не пішло. Та що ж це таке, невже так захотілося пропонованих клубом послуг персонального банкіра, який економитиме мій час і цілодобово супроводжуватиме мої фінансові операції, пріоритетне та індивідуальне обслуговування в окремо виділеному приміщенні, цілодобові послуги телефонної VIP-лінії, що забезпечує якісний сервіс і оперативність. Та ні. Просто ще раз переконалася, як легко відкопуються випадкові адреси, але наявність самоіронії і тут врятує і зробить снобізм людяним, а настрій золотистим та хмільним, зауважую, без жодного вина. До речі, ніяк не позбавлюся від простакуватої звички допивати вміст келиху до кінця. Якщо, звичайно, напій того вартий. Інколи, буває і вульгарне пиво, яке зовсім не п’ю, в куражі доп’ю до крапельки. На поводу у вичитаних правил не живу, як це висловити колоритніше, зовсім не думаю, як це виглядає збоку. Ось така яка є, нікому не нав’язуюся, лише не заважайте повільно смакувати, осмислюючи момент. Бути простим спостерігачем, кустарем-одинаком, не втомленим вбирати життя до крапельки, хоч буває воно й чорно-білим, а буває занадто кольоровим, і в горошок та смужечку, а якщо під вуаллю сховається, вловлю всі приховані нюанси. У фотографа тиші, нехай і паперового, завжди багато роботи. Можна навіть привласнити собі девіз яскравої актриси німого кіно. Ось він: «Як би там не було».
Розумію так — аби неможливе стало можливим. Так, відчуваю, розгулялася: неусиновлений лелека, гроші, якась простакувата-кізонька. Нісенітниця. Адже відкриття зустрічаються де завгодно, головне — уважно дивитися на всі боки. Здмухну пил з чогось рідкісного і справжнього, головне, мати «око» і бути пильним, небайдужим, зацікавленим. Щоправда, уважно вдивившись у суму внеску до мого клубу (жарт), усміхнулася — цього зовсім недостатньо.
Отже, починайте без мене.
