Хортиця
Найбільше у ній вражає розмір. Читаючи художню й історичну літературу про українське козацтво, навіть на думку не спадає, що Хортиця може бути такою величезною. Адже це острівець на Дніпрі, а яким він може бути посеред річки? Та виявляється, Хортиця ні в чому не поступається багатьом островам в океані: її площа вражає, ландшафтна різниця – колосальна, різноманітність флори і птаства – багатюща. Сюди слід приїхати передусім для того, щоб усвідомити її – непокірної Хортиці – велич і розмах.
Зрештою, за великим рахунком, у Запоріжжі більше й дивитися немає на що, крім Хортиці. І дуже дивує, що мешканці цього міста, що живуть біля такого місця сили, як джерело козацької вольниці, досі не скинули потворний пам’ятник Леніну. Чесно кажучи, прикро дивує ідея начепити на Ульянова українську символіку – від цього він не перестає бути катом нашого народу, а фарби національного прапора на такому постаменті виглядають абсурдно. Втім, однією з цілей совєтської імперії якраз було на козацьких землях збудувати місто пролетарів без коріння, і в цьому неабияк допоміг гігант-Дніпрогес, адже під час будівництва затопили чимало українських пам’яток, поселень і дніпровських порогів, що колись дали назву місту й цілому регіону.
Мазохізм – це частина української ментальності, тож не дивно, що ми дозволили українофобу й трубадуру російської пропаганди Борткові зняти фільм про Тараса Бульбу на нашій святині – Хортиці. Сьогодні на острові залишилося дерев’яне містечко, стилізоване під козацьку добу, але назвати його Січчю язик не повертається. Ряджені козаки й туристичні атракції якось дивно виглядають на цьому місці, але час бере своє – і нам треба навчитися популяризувати українську історію і в такий, туристично-примітивний, спосіб. Слід замислитися й над організацією постійного дитячого табору в цих околицях; думаю, українським дітям було б цікавіше відпочивати і вчитися в козацькому таборі на легендарному острові, ніж в якомусь совковому «Артеку».
Самі ж запоріжці вже давно облюбували Хортицю як місце туристичного відпочинку. Цілісіньке літо там повняться пляжі, а в затінку дерев влаштовують пікніки. Словом, навіть у наші дні цей острів зберігає особливу притягальну силу. І я був щасливим, коли тиждень тому мені вдалося здійснити дитячу мрію – побувати на Хортиці, в місці, що мені снилося й довгі роки було оповите шармом звитяжної легенди.
Україні годилося б якісніше загосподарювати це місце, організовувати екскурсії (передусім – шкільні), знати врешті-решт власний екшн-фільм про козацтво, популяризувати бренд Хортиці як столиці вольниці. Бо зовсім скоро може вирости покоління, для якого Хортиця буде вже тільки назвою горілки…
