Коли українці повернуть собі Україну?
Учора в Будинку кіно відбувся показ фільму Тараса Ткаченка "Гніздо горлиці". Уже за 15 хвилин до початку показу вільних місць у Червоній залі (670 крісел) не було. За 5 хвилин не було де яблуку упасти і в Синій залі (170 крісел). Кілька десятків людей дивились стрічку навстоячки. Словом, десь біля 900 глядацьких сердець бились в унісон з екранними героями.
Все би чудово. Якби не одне: як повідомили продюсери фільму Володимир Філіпов і Андрій Суярко у прокаті стрічку подивились аж 25 тисяч українців. Себто безкоштовно - на один сеанс - прийшло майже з тисячу. За гроші - ніц ентузіазму. Народ збіднів - все так. Одначе щоби так не любити своє кіно... А власне самих себе.
Перед фільмом я сказав: "Дональд Трамп пообіцяв повернути Америку американцям. Мимоволі виникає питання: коли Україну повернуть українцям? Тільки не треба чекати, що за нас це хтось зробить: влада українська, хтось там за кордоном. Україну повернути можемо тільки ми самі. В тому числі за допомогою кіно". Бо 25 літ минуло Українській незалежності, а ми мало що зрозуміли і мало що відрефлектували стосовно того, що відбулося і відбувається. І в цьому головна причина наших бід.
І допоки так буде - українці виїжджатимуть за кордон у пошуках кращої долі. З українського Раю (Буковина, звідки героїня "Гнізда горлиці") у пошуках Раю італійського, західноєвопейського.
Робімо своє кіно, дивімось своє кіно. Інакше лишатимемось - хоч в Україні, хоч в Італії, хоч де-інде - "баданте", найманцями, а не господарями.
І будемо сидіти - як от се Дарина, героїня РИММИ ЗЮБІНОЇ - край дороги, що веде у світлу будущину. Де нас ніхто не чекає. Де нас ніколи не буде (??).
