Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Новий LOOK і «комку» приємний

30 травня, 11:26

Треба ж, з першого погляду і не зметикувала, що «Бюро знахідок», що зустрілося мені, — одягнена на європейський зразок комісіонка. Мої співбесідники — консультанти магазину — стверджують, що вперше в Україні пропонується такий ось розпродаж, так званий гаражний.

Захотілося зрозуміти — як це працює. «Головне — ми не беремо комісії, — пояснив продавець Олег. — Ви приносите нам те, що хочете продати, ми разом для цього вибираємо поличку в магазинному стелажі або вішалку — і все. Наступного разу особиста присутність знадобиться лише при отриманні коштів за проданий товар. Платите лише за оренду вибраної полички».

Схоже, це інша версія тих комісіонок, що були колись у великій шані. Роздивившись, вловила основне — ціни. Вони часом зовсім умовні — відчувається, що пропонують товар люди недосвідчені. «Одна старенька, — пригадала продавець Галина, — оцінила вишиті нею, і вельми майстерно, рушнички по 50 гривень. Їх продали, звичайно, миттєво. Удруге вона вже зазначила ціну 80 гривень, що теж сміхотворно, але бабуся була щаслива — адже вона намацала свою копієчку. Напевно, того дня дозволила собі щось смачненьке».

Довкола лежали речі різноманітні, часом, зовсім з різних спочивалень і часу, але приємно було те, що їх не рум’янили і не підфарбовували під якісь бренди. Зовсім не було потреби. Сюди публіка приходила не за цим, хоча магазину всього ледь більше місяця. Поки роздивлялася пропозиції серед намиста, сіточок радянського періоду, чашок, статуеток, наївно шукаючи вінтаж та раритети, зазирнула перехожа й уточнила: «Які у вас є гайкові ключі?» Продавці навіть не здивувалися. Їх ще плутають з магазином для автолюбителів, хоча гаражні розпродажі — звичайна в світі назва такого варіанту торгівлі.

Останні роки якось не дуже орієнтуюся — чи є вони — ці «комки», чи їх давно вже немає. Суперників з’явилося багато — і стокові магазини, й інтернет-шопи, і взагалі секонд дихає в потилицю. Основна маса хоче продати.

Інша справа період яскравої радянської молодості комісіонок — тоді у них було життя загадковим, чепурним та й безтурботним. Думати продавцям про туго вторговану копієчку особливої потреби не було — всі обов’язково куплять. Адже тенденція була протилежною — здавали речі небагато, а придбати що-небудь хотіли всі. До того ж, ціну визначали приймальники — зарозумілі, випещені, всезнаючі, як змії. Вельми поважні люди в той особливий час. До речі, відвідувачці, що гайковими ключами цікавилася, пояснили, якщо хто принесе, будь ласка: орендуй полицю і виставляй, що хочеш.

«Бюро знахідок» працює нещодавно, а вже до 50 продажів в день має. І це при тому, що віяло пропозицій в столиці — величезне, але то хіба збирачеві чого-небудь може бути цікаво в звичному магазині. Йому продавати б розкопки, хай і в міському варіанті, додай інтригуючий дотик до якоїсь посудинки з серйозним життєвим досвідом, статуетці, рамочці. Буває, що одночасно зустрічаються дві руки на одному і тому ж кокетливому предметі. Піднімаєш очі — звичайно, знайомий. Так сталося і зі мною, нам сподобався один маленький млинок для перцю. Цього мого хорошого приятеля давно не бачила, а розбалакалися миттєво, набравши звичну швидкість. Ми його завжди дражнили колекціонером холестерину. Він збирав ресторанні меню всіх країн світу — від старовинних до нових. Багато знав подробиць про всіма улюблену пасту, про посуд для неї, про традиції. Всоте він мені нагадав, що про макарони вперше згадується в «Декамероні». Звичайно, якось непомітно ми опинилися в затишній піцерії.

«Що ти там шукав?» «А ти?» — відповів запитанням на запитання. — Та хіба ми знаємо, що ми шукаємо». «Напевно, несподіванку, можливість здивуватися. Адже сучасне все так швидко старіє, — нагадав він наш давній жарт. — До речі, млинок чий буде?» «Такому профі, як ти, — почала з компліменту, — така дрібничка навіщо? Ти ж серйозно граєш у свої інвестиції, умієш вдало купити і, якщо треба, відреставрувавши, продати. Я ж як би грайливий щипач (не у жаргонному, звичайно, сенсі), мені дрібнички давай для настрою. Наші масштаби — один до нескінченності». «Так, але знову зустрілися ми якраз біля того ж млинка, — нагадав він. — До речі, і ти, бачу, прихопила декілька сіточок радянського періоду». Бач, який спостережливий. Давно вже дарунки друзям не пакую в одноразовий магазинний святковий папір, а вручаю в сіточці. З гумором, пікантно.

У вторинного — завжди були і будуть свої покупці. Пам’ятаєш Сінний? Зітхнули ми за дивним київським ринком, що давно зник. Щоправда, є і нині блошиний, але у нього, на мій погляд, характер простіший, та і затишку менше, на кілометри розтягнувся. Тут же в магазинчику знахідок і не жарко і не виснажливо: все можна чіпати руками, крутити старі тарілки, розглядаючи спід і розуміючи головне — адже вони замішані на іншій здоровій «муці», що особливо приємно.

Якщо ж стати осторонь і поспостерігати — стане строкато від чиїхось очікувань, планів, надій — і процес покупок виявиться багатограннішим, ніж простий вибір чогось. Ось молодий чоловік, який збирає слонів (у нього вже 300), не знайшовши їх того дня, зупинив свій погляд на двох однакових черевичках-статуетках, що різні за кольором. Це черевички для Попелюшки — як мило. «Подарую своїй дівчинці, — пояснив він на касі. — Ні, мабуть, поскуплюся. Це дарунок для чоловіка, отже, для мене, лише для мене».

Продавці розповіли, що їх часто просять підказати скільки може коштувати та або інша річ, а вони не знають. Тут ціну визначає сам клієнт, а щоб стати експертом, оцінювачем варто здорово повчитися, купляти потрібні книжки, каталоги, знайомитися з професіоналами. Задумали найближчим часом спільно з художниками на базі одного оригінального київського кінотеатру організувати майстер-клас для дітей — навчити розписувати дерев’яні дощечки. Підготовлена дощечка коштує 15 гривень, анілінові фарби — сім. Все доступно, лише приходь. Може, цю першу свою роботу дитина пам’ятатиме все життя...

Жваві світські персонажі теж шукають свої скарби скрізь — на європейських курортах, на блошиних ринках, в збіднілих буржуазних гніздах, антикварних точках всіх видів. Як, втім, і мій співрозмовник. Статусний символ тут в тому, що таке полювання бадьорить, вигідна покупка оригінальної речі викликає особливе, незрівняне натхнення, до того ж, про що поговорити і чим похвалитися з такими же і перед такими же. Це клубна пристрасть.

Поки спілкувалися, пильно стежила, щоб не отримати непотрібну пляму соусу, а то доведеться бігати по хімчистках. До речі, у мене є знайома, яка колекціонує плями, — вірніше, все про них: історію, походження, способи боротьби в різні століття. Для неї всі вони, як гроші мічені. Плями, якщо хочете, дають людині підказку — не перезбуджуйся, їж спокійно, адже зухвалість плям, їхній коник якраз — наш стрес, а радісний вони люблять ще більше.

Врешті, все ж купила маленьку тарілочку у вигляді блідої, ніжної квітки. Схоже, вона, ця дрібниця, чекала саме на мене. Ніхто б, упевнена, не звернув би увагу на виснажений за кольором виріб. Видно, не вистачало кохання малятку, адже як незвичайно гарна її непомітність.

Нічого, сьогодні ж введу тебе в своє коло, пообіцяла своїй знахідці, і ти зрозумієш — і у б/в бувають зустрічі.

Та ще й які...

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати