Грицяк: "На Євромайдані бракує хреста"
На думку Євгена ГРИЦЯКА, лідера Норильського повстання в таборах ГУЛАГу 1953 року, інтелектуала та морального авторитета, допомогти демонстрантам у столиці зможе Віра та Молитва. Про це він зазначив у коментарі "Дню".
"Вірю, що й сьогодні молитва допоможе мітингувальникам на Майдані. Знаєте, я спостерігаю за Євромайданом і з сумом констатую: там бракує хреста, принаймні імпровізованого. Сьогодні в багатьох людей на грудях хрестики, але дехто сприймає це як прикрасу. Дуже добре й правильно, коли на Майдані з’являються священики, коли прямо там поміж людей правлять службу. Але тут, на загальному велелюдному мітингу, потрібно було встановити великого дерев’яного хреста. Це – символ терпіння й прощення. Ненасильницької боротьби. Я б дуже хотів, щоб там з’явився хрест", - зазначив він.
Грицяк також згадав, що до Норильського повстання 1953 року політичним в’язням суворо заборонялося святкувати Різдво Христове, проте репресовані продовжували відзначати Свято. Негласно дозволили святкувати Народження Христа лише після Норильського повстання.
"До Норильського повстання 1953 року політичним в’язням суворо заборонялося святкувати Різдво Христове. Але ми все одно святкували – нишком-тишком, щоб ніхто не знав. Таємно збирали з посилок, хто що мав, – якісь нехитрі продукти складалися до купи й святкували, як годиться, за столом. Ми скликали всіх – земляків із України, росіян, поляків і людей інших національностей. І навіть інших віросповідань. Пригадую, що з нами за святковий стіл сідали навіть мусульмани. Це свято в неволі об’єднувало всіх. Але для нас було головним, щоб ніхто з керівництва зони не знав про це. Словом, Різдво в ГУЛАГу святкували по-особливому. А вже після Норильського повстання політв’язням негласно дозволили святкувати. Пригадую, в мене була унікальна фотографія, на якій ми зображені під час наряджання перед Різдвом ялинки. Я ту ялинку знайшов, приніс і встановив. Шкода, що фото загубилося. Після нашого мирного повстання стало більше свободи. І вона виявлялася зокрема в дозволі відкритіше відзначати важливі для нас свята, в тому числі й Різдво. Ми навіть колядували! Щоправда, в межах однієї зони. Хотіли іти в іншу зону поколядувати, але між собою вони були ізольованими. А до повстання, зізнаюся, в ГУЛАГу коляди не чув", - зазначив він.
"Робили все, як має бути. Вітали одне одного, навіть у табірних умовах намагалися створити бодай якусь святкову атмосферу. Перебуваючи в зоні, ми духовно були вже вільні. А вже після 1955 року в’язні ГУЛАГу відчули більше свободи. Ми носили годинники, відростили волосся; могли ходити в зоні в цивільному одязі й навіть за зароблені гроші купувати харчі. Але це було недовго… Уже 1958 року, коли я був звільнений, прочитав у газеті «Известия» статтю про те, що журналіст побував у таборах політичних в’язнів і зробив висновок: вони сплять на білих простирадлах і… навіть їдять цукерки. Після того я зрозумів — знову буде «закрутка». Коли вже був повторно заарештований 1959 року, то на собі відчув наслідки цієї статті…", - додав Грицяк.
Докладніше про Революційне Різдво ви можете почитати у Святковому номері журналу "Маршрут №1"