«Місто в місті»

У кожному бізнесі є першопрохідці та лідери. Свого часу в Житомирі було створено ТОВ «Фірма Віндзор», яке успішно освоїло випуск і установку склопакетних вікон, дверей, іншої подібної продукції, коли цей напрямок лише зароджувався. Тепер це відома торговельна марка, що успішно репрезентує місто в Україні та за кордоном. Проте її директорові (водночас одному із засновників) Миколі Савенку затісно в «склопакетних» рамках — інженер-будівельник за освітою (закінчив Київський інженерно-будівельний інститут), і дуже схоже, що за покликанням, він став ініціатором розробки проекту великого мікрорайону на сучасній дизайнерській, технологічній та інженерній основі. Вочевидь, усвідомлюючи, що розвиток міста та віконно-дверного бізнесу — речі взаємозв’язані. Про те, яким чином можуть втілитися в життя його плани щодо перспектив Житомира, очолюваної ним фірми, взаємин з владою «День» розмовляв з відомим бізнесменом і менеджером.

— У період останньої виборчої кампанії до органів місцевого самоврядування ви запропонували амбітний проект будівництва великого житлового масиву в районі колишнього аеропорту. Що стало мотивом для його розробки, яка його мета, і що це може дати місту?

— Я добре знаю інженерну інфраструктуру Житомира і необхідні об’єми робіт. Ось і визріла ідея — радився також з групою архітекторів, яку очолює колишній начальник управління архітектури і будівництва міста Валерій Головатенко, вони й розробили проект. Природа в цьому районі дає вдалу «розу вітрів», там прекрасні ґрунти, глибоке залягання ґрунтових вод. Плюс маємо близькість до другого житомирського майданчика очисних споруд у селі Клітчин, який не є завантаженим, неподалік — надлишок електроенергії, трансформаторного парку, водопостачання.

Реалізація проекту дасть, перш за все, житло, тому що в Житомирі 17 тисяч сімей стоять у черзі на квартири. А ще можливість побудувати його якісніше з обладнанням автономного опалювання, з вищим рівнем сервісу. І ми маємо реальну можливість за бажанням людей замість старого і аварійного житла, а його багато в деяких кварталах центру міста, отримати якісні квартири покращеної категорії, яких зараз у Житомирі немає. Таким чином вирішуємо проблему знесення старого житлового фонду і відродження ряду центральних кварталів міста, їх облаштування та багато інших проблем. Плюс — створення робочих місць.

— Ви маєте на увазі будівництво?

— Не тільки. У нас є власний завод силікатної цегли, завод «Обербетон», інші підприємства. І ми можемо завантажити наші будівельні потужності на 100%. А це дозволить створити близько 17—20 тисяч робочих місць. Можна буде і жорстко контролювати видачу «білої» зарплати, наповнення Пенсійного фонду, наповнення місцевого бюджету тощо.

Ще один дуже важливий момент — ми «садимо» мікрорайон з виходом на Київське шосе, звідки до в’їзду на міську смугу Києва — 100 км. Час перебування в дорозі — година або трохи більше. У самому Києві дорога з Троєщини до Святошина займає значно більше часу. Тобто ми в Житомирі вперше на території колишнього СРСР входимо до системи міста-супутника столиці. І це може стати поштовхом для вирішення дуже багатьох проблем. Житло не буде порожнім, тому що під Києвом землі під будинки не вистачає. А місткість цього мікрорайону близько 60—80 тисяч жителів.

— Названа вами цифра уявляється великою навіть для Києва.

— Якщо замислитись, то я б на місці керівників міста і області вчепився в проект руками й зубами. Тому що можна показово провести будівництво соціального житла, обладнання автономного обігріву квартир, впровадження енергозберігаючих технологій. Мікрорайон може стати проектом республіканського значення, а влада отримає шанс показати, що вона може зробити для людей. Вирішуються також проблеми молодіжного будівництва, залучення інвестицій.

Що б ми не казали, це найближчий до столиці обласний центр. Реальністю є те, що тисячі житомирян працюють у Києві і дістаються вранці до роботи з віддалених від київської автотраси околиць. Для них прямий сенс мати квартиру в районі, який межував би з цією дорогою. Статус околиці Києва може мати позитивне наповнення. Житомир треба робити супутником нашої столиці.

— По суті проекту — які його основні моменти, переваги, способи реалізації?

— Сама ідея — це місто в місті. Житло, вся соціальна сфера, дошкільна і шкільна освіта, кінотеатри, театр, магазини, бутики. Це ще й стадіон (думаю, в столиці знайдеться інвестор, який захоче його побудувати), льодовий палац, центр дозвілля, торговельно-розважальний центр, паркінг — там передбачено практично все. Завдяки впровадженню автономного опалення і гарячого водопостачання в рази зменшувалася б плата за нього. Тобто в Житомирі могли б довести всій Україні, що у нас уміють будувати. Найбільш важливе в проекті — це близько 400 тис. кв. м житла. На соціальну складову передбачено п’ятиповерхівки (70%), на бізнес-клас (30%) — багатоповерхові будинки підвищеної комфортності.

— Класичне питання — де взяти кошти на це, хто платитиме?

— Якщо все порахувати, то потрібні не такі вже й великі гроші. Наприклад, для того, щоб освоїти першу чергу — облаштування приблизно третини території трохи більшої за 69 гектарів — треба лише близько п’яти млрд. грн. Наша країна за нинішній рік витратить приблизно 60 млрд. гривень на Євро-2012. Наступного року ці суми в бюджеті звільняються. Є кошти населення, програми доступного житла, молодіжного будівництва, житла для інвалідів, ветеранів. Є також інвестиційні проекти, в рамках яких охоче побудують житло підвищеної комфортності. Плюс кредитні ресурси.

— Але цю комунальну (частково державну) землю в районі аеропорту можуть віддати не під ваш проект, а «своїм», хоча про людське око і проведуть аукціон.

— Тоді на місті точно можна буде поставити хрест і сказати, що Житомир — це відстійник, він не розвиватиметься. А я дуже люблю це місто. Програють мер, який це допустить, його партія, Президент України.

— І як складається з підтримкою проекту владою?

— Ми розглядали його з головою облдержадміністрації Сергієм Миколайовичем Рижуком, і я бачу розуміння з його боку, з боку його заступників. А ось від міської влади підтримки досі немає.

— Ви часто говорите про енергозбереження, наполягаєте на необхідності економити тепло, ресурси. Схоже, це пов’язано з вашим бізнесом?

— В результаті кризи будівельна галузь, на жаль, постраждала, і лише зараз з’явилися перші проблиски того, що вона виходить з кризи. Але ми ні на день не зупинилися, впровадили нові технології щодо енергозберігаючих склопакетів, які не лише зберігають тепло взимку, але й запобігають нагріванню приміщень влітку в спекотний час. Втративши в зарплаті, ми все ж зберегли робочі місця. Окрім виробництва склопакетів, є у нас і завод з деревообробки, потужний цех з виробництва сендвіч-панелей, є алюмінієве виробництво, тобто ми розвиваємося. До речі, про сендвіч-панелі — там використовуються нанотехнології, тобто надтонкий полівінілхлорид, і ми єдине в Україні підприємство, яке експортує ці вироби. Продаємо до Європи — Білорусі, Румунії, Польщі, Молдови. Ми платимо у місяць 200—250 тис. гривень податків і входимо в першу десятку підприємств міста з наповнення його бюджету.

— Скільки відомо, ви зараз «пробиваєте» проекти з використанням склопакетних вікон і дверей, спрямовані, зокрема, на енергозбереження в соціальній сфері.

— Я розробив програму «Тепло дітям». Було підраховано, що необхідно близько трьох мільйонів гривень, щоб у десяти закладах (школах і дитячих садках) замінити звичайні вікна склопакетами та отримати економічний ефект близько двох мільйонів гривень на рік. Тобто на третій рік вийти в плюс, і на заощаджені на оплаті за газ гроші обладнати автономним опаленням інші школи. Протягом каденції нинішньої влади вийшла б практично чотирикратна економія. На жаль, міське керівництво досі мене не почуло. З цією програмою я намагався потрапити до мера, Володимира Дебоя, який мене не прийняв. Та моє виробництво працює, все на ходу, тобто у мене роботи вистачає.

— Але конкурентів багато.

— Конкуренція — двигун прогресу. Наше підприємство виступає переважно в преміум-сегменті — тобто дорогі вікна, склопакети для котеджів, забезпечується супер’якість, сервіс. Ми вже років п’ять у першій трійці виробників такого роду вікон в Україні за якістю, сервісом, термінами. Масових виробів у нас небагато, але ми їх виробляємо.

Сьогодні «Віндзор» — одна з небагатьох фірм в Україні, яка має міжнародний сертифікат якості в системі ISO 9001. Фірма знана в Європі, нас запрошують і на симпозіуми, і на міжнародні конференції, і на виставки. Що таке «Фірма Віндзор» у віконному бізнесі, в Європі знає багато хто.