38% українців — у соціальній ізоляції

Нові дані про трансформації українського суспільства, представлені Представництвом Програми розвитку ООН в Україні учора в Києві, дають мало приводів для радості. Всі експерти — фахівці Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України, представники ПРООН, фахівці Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, а також представники різних груп суспільства — констатували надзвичайно поширене явище в Україні, яке називається «стан соціального відторгнення». За словами директора Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України Елли Лібанової, нині більш як третина (37,7%) домогосподарств в Україні перебувають у стані гострого соціального відторгнення. Соціальне відторгнення — це неможливість людей знайти роботу, реалізувати свої потреби в соціальній допомозі, нездатність впливати на владні рішення, загалом — неможливість брати участь у житті держави. Науковці дослідили, що надзвичайно високі ризики потрапити в соціальну ізоляцію існують у середовищі багатодітних родин і пенсіонерів (у понад 2—2,5 разу, у порівнянні з іншими верствами населення). Також 17% домогосподарств України перебувають у стані критичного соціального відторгнення. Особливо складна ситуація — в сільській місцевості.

— Сільське населення чи не все відторгнене від нормальних умов, при цьому 40% селян страждають ще й від поганих житлових умов. І якщо із середньою освітою там більш-менш все добре, то доступність до дошкільної освіти на селі — критична. Також особливо від соціального відторгнення страждають пенсіонери, — зазначила директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України Елла Лібанова.

На думку дослідників, відторгнення від економічного життя не тільки спричиняє низький рівень життя, а й обмежує можливості людей у їхньому доступі до якісної освіти, одержання якісних медичних послуг, участі в культурному та соціальному житті суспільства. Основним же проявом економічного відторгнення є недостатній рівень доходів українців. Згідно з дослідженнями, у 2009 році понад 26% домогосподарств України були за межею бідності. Що стосується роботи, то найбільший ризик соціального відторгнення на ринку праці існує для таких груп: безробітні, особливо — у разі тривалого безробіття, також окремих категорій економічно неактивного населення тощо.

Зрозуміло, що за всі процеси, які відбуваються в державі, несе відповідальність влада. То чому громадяни не запитають у неї про стан речей?

— Чому населення дозволяє владі поводитися так, як вона поводиться? Згідно з нашими дослідженнями, тому що в суспільстві досі дуже поширені дві характеристики. Перша — це патерналістські настрої (з цим дуже важко працювати), друга — сформовані патрон-клієнтські стосунки. Коли ми ставимо запитання «Чи змогли ви адаптуватися до нових умов життя?», тільки 18% респондентів відповідають «так». Це люди, які вже знайшли своє місце в житті. Решта — шукають його, а 36% кажуть, що життя — це одне, а вони — це інше. Населення й надалі очікує від держави, що вона надаватиме якісь послуги. Патрон — це держава, яка входить у соціальний контракт з людьми (особливо із вразливими верствами, які очікують на її підтримку). Це — друга складова відповіді на питання, що лежить в засадах політичного відчуження, — сказав директор інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України Юрій Левенець.

Експерти особливо наголошують і на соціальних мережах, які мають бути розвинутими в країні і доступними, аби зменшити соціальне відчуження. Представник Регіонального центру ПРООН для Європи і СНД у Братиславі Андрій Іванов вважає, що у тих країнах, де люди мають доступ до послуг та роботу, рівень соціального відторгнення не є високим.

Відповідь на запитання «Що робити?» є дуже розлогою, але, за словами Елли Лібанової, зводиться до основних речей: по-перше, щоб подолати соціальне відторгнення, потрібно підвищити рівень довіри у громадян до всіх інститутів (тільки тоді можна модернізувати суспільство), а ще працювати на створення конкурентоспроможної держави, залучаючи до процесу якомога більше громадян.