«Українська спільнота й держава мають сказати своє слово»

Таким чином було задоволено позов міністерства юстиції РФ, яке домагалося розпуску цієї організації у зв’язку з «виявленням порушень у господарській діяльності». «Порушеннями в господарській діяльності» виявилися публічні виступи голови ФНК Валерія Семененка, його участь у громадському житті та організація заходів, присвячених пам’яті жертв Голодомору, після того, як у жовтні 2009 року діяльність ФНК була призупинена. Водночас сам Семененко заявляв, що його виступи на радіо та участь в організації різних заходів були його особистою ініціативою, де він виступав як приватна особа, а не голова автономії українців. Він також висловив припущення, що Міністерство юстиції домагається закриття національно-культурної організації українців із політичних міркувань. А незадовго до рішення суду, у травні, українці Росії заявляли про наявність тиску на український культурний рух із боку влади.

Хоч як би там було, але про те, що культурні права українців у Росії нормально не забезпечуються, говориться вже не один рік. Так співпало, що у день прийняття рішення Верховним Судом гостем редакції «Дня» став голова Республіканського національно-культурного центру українців Башкортостану «Кобзар» Володимир Дорошенко. Він і повідомив «Дню» про ліквідацію ФНК. За словами пана Володимира, «український рух у Росії розбитий повністю». Після закриття ФНК залишилося лише об’єднання українців у Росії — та частина українських громадських об’єднань, які свого часу не відгукнулися на пропозицію російської влади зареєструватися як національно-культурні автономії. Щодо причин ліквідації, то, на його думку, при бажанні їх завжди можна знайти, тим більше тоді, коли всередині української нацменшини немає належної консолідації.

Детальніше про становище українців у Росії, заборону вшанувати пам’ять жертв Голодомору читайте в інтерв’ю з Володимиром Дорошенком у наступних випусках. А поки — коментар експертів щодо ліквідації Федеральної національно-культурної автономії українців у Росії.

Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»:

— Ситуація в Росії, яку я відслідковую впродовж останніх кількох років, вела до того, що національно-культурна автономія українців буде ліквідована. Українці в Росії насправді ніколи не мали нормальних умов для існування своїх громад. Спочатку наявні проблеми пояснювали ускладненням відносин між Україною та Росією в період помаранчевої революції та президентства Віктора Ющенка. Проте й після виборів, незважаючи на заяви лідерів обох країн про покращання стосунків на міждержавному рівні, умови для існування українських громад в Росії не стали кращими. Три мільйони українців живуть у Росії. Це є найбільша українська діаспора у світі. В нормальній європейській країні були б створені всі умови для існування такої громади. А відносно того, що відбувається в Росії, навіть давати коментарі важко. Є дуже цікава статистика (я рекомендую всім її подивитися) становища росіян в Україні й українців у Росії. Коли українці Росії мають по всіх показниках задоволення національно-культурних потреб самі нулі, то цифри, які йдуть із державного бюджету на задоволення потреб росіян в Україні, є найкращим коментарем. На мою думку, результатом позову стануть рекомендації Європейського Суду. Але потреби й вимоги українців у Росії швидше за все задоволені не будуть. І це дуже сумно, тому що ці українці Росії — прекрасні громадяни своєї країни. Вони люблять цю країну. Але вони хочуть реалізувати свої права як етнічні українці. І чому держава не дає їм цього зробити? У грудні мають відбутися чергові парламентські слухання, де на обговорення будуть виноситися питання українців у світі. Я думаю, що це питання обов’язково там вирине. Українська спільнота в Україні й поза нею має сказати своє слово. Тут мало подання позову до Європейського суду з боку українців Росії. На їхній захист повинна виступити вся українська спільнота й державна влада. Адже на становище української діаспори у будь-якій країні впливають два фактори — підтримка з боку країни проживання й підтримка з боку країни походження. Якщо якийсь із факторів не працює, то говорити про ефективну діяльність українських громад не можна.

Ігор ЧУБАЙС, російський вчений, історик, політолог:

— Мені дії російської влади не зрозумілі. Наша влада дуже гостро реагувала на те, що сфера застосування російської мови в Україні скорочується. Здавалося б, давайте тоді ми введемо в Росії українську мову, оскільки в нас дуже багато українців. Тоді ми будемо на рівних. Але між Україною та Росією немає дзеркальності, немає паритету в стосунках. Адже в Україні є Автономна Республіка Крим, де проживає багато росіян. На мою думку, така політика помилкова. Бувають якісь із самого початку неправильні, неадекватні дії. Я не розумію, навіщо відбирати культурну автономію в українців Росії. Я взагалі вважаю, що оскільки в нас держава багатонаціональна, кожна нація повинна мати всі права культурної реалізації. Стосовно політичних прав, то політичні права мають бути в усіх однакові. Одні й ті ж самі політики за часів помаранчевої революції підкреслювали, що українці — це не росіяни, це зовсім інший народ. А сьогодні ті ж політики кажуть, що українці і росіяни — це один і той самий народ. Я не бачу жодної логіки в політиці, стратегії нашого керівництва, не кажучи вже про те, що деякі речі декларуються, але абсолютно не підтверджуються. Багато в чому дії влади нагадують світло згаслої зірки. Зірка, можливо, зникла, а мільйон років світить. Я особисто як громадянин Росії не проти української культурної автономії у себе в країні. Насправді в культурній країні права нацменшин мають бути реалізовані.