Рік експериментів завершено?

Контрольний матчу в Женеві проти національної команди Швейцарії завершував для команди України нинішній рік. Рік виявився суперечливим, що й довела остання гра, але про це трохи пізніше. Тому що увага футбольної спільноти 17 листопада була зосереджена не лише на самому футбольному матчі. Цього дня відбулася ніби символічна передача естафети від Швейцарії, яка була два роки тому разом із Австрією організатором чемпіонату Європи, Україні, яка прийме цей турнір у 2012 році.

На цьому аналогії, як зазначив на прес-конференції в Женеві президент ФФУ Григорій Суркіс, закінчуються. Альпійська країна вже давно має і постійно розвиває транспортну та усі інші структури на рівні, який дозволяє провести будь-який міжнародний захід хоч завтра. В Україні все це треба створювати практично з нуля. І лише від нас залежить, чи скористаємось ми проведенням Євро-2012 для того, щоб наші дороги, готелі, вокзали та аеропорти хоча б наблизились до швейцарських стандартів.

Готовий підтвердити це особистими враженнями — мережа автострад і транспортних розв’язок навколо Женеви вразила мене ще в далекому 1997 році. Із того часу змінилося лише дві речі — зведено новий красень-стадіон та відкрито кордон із Францією, яка оточує швейцарське місто з трьох сторін.

Нині Женева не є футбольним містом: місцева команда «Серветт» не тішить нечисленних уболівальників видатними результатами. Зате загальний рівень швейцарського футболу зростає постійно, про що свідчить місце збірної цієї країни в світовому рейтингу, яке значно вище за місце України.

Перед матчем із швейцарцями усі згадували зустріч цих команд на Кубку світу 2006 року в Німеччині. Та гра була нервовою і малоцікавою, але це нам байдуже. Бо наші після нічиєї 0:0 виграли тоді по одинадцятиметрових і пройшли до чвертьфіналу. Щось підказувало, що нова зустріч команд, нехай і в дружньому статусі, буде схожа на поєдинок чотирирічної давнини.

У стартовому складі нашої команди із тих часів залишився лише Анатолій Тимощук, що свідчить про невпинний пошук тренерами нових гравців. Пошук поки що не такий ефективний, як хотілося б. Команда Швейцарії, яка під керівництвом німецького тренера Оттмара Хітцфельда не схильна до експериментів, має більш стабільний склад і, що головне — визнаних лідерів у кожній ланці команди. Поза конкуренцією, звісно, Алекс Фрай, який популярний у Швейцарії приблизно так, як у нас Андрій Шевченко.

Попри обіцянки показати змістовний футбол, збірна України упродовж більшої частини гри виглядала не дуже переконливо. В атаці практично нічого не виходило, а в обороні наші хлопці створювали собі проблеми самі. Можливо, причина в статусі матчу, через який арбітр зробив усе можливе, щоб убезпечити гравців від травм. Найменший контакт між футболістами призводив до штрафного удару. Саме за допомогою цих ударів господарі поля, які більш упевнено контролювали м’яч, створювали небезпеку біля воріт Андрія П’ятова. Двічі він врятував команду після небезпечних розіграшів. А втретє не зміг — удар Фрая зі штрафного був виконаний ідеально.

Вдруге капітан швейцарців відзначився теж після штрафного — першим устиг на передачу, яку прогавили наші центральні захисники. Уникнути поразки українцям вдалося спочатку завдяки рикошету після чергового невдало виконаного Олександром Алієвим штрафного. М’яч влучив у спину Андрієві Ярмоленку і влетів у ворота швейцарців. А потім майстерно пробив здалеку Євген Коноплянка, це виглядало не гірше, ніж у Фрая.

Загалом же українці програли центр поля, де господарювали Джуру та Якін, які ніби не помічали Алієва та Тимощука, що прагнули виконувати ту саму роль. Чому так сталося? Як на мене, причина в тому, що практично всі гравці того варіанту збірної, який грав у Швейцарії, звикли не стільки грати, скільки підігрувати партнерам по команді. Це вони непогано робили і в Женеві. Тільки власне грати, тобто організовувати гру, не було кому. Кілька комбінацій між Алієвим та Мілевським, який вийшов у другому таймі, були швидше згадкою про спільну гру в юнацькі роки, ніж налагодженою взаємодією в нинішній збірній. Не показали свого потенціалу ні Девич, ні Яромоленко, ні Коноплянка. Про потенціал інших говорити проблематично. Тут, як кажуть, тренерам видніше.

Загалом збірна України як розпочала рік у травні із експериментів, так його експериментом і закінчила. Залишається сподіватися, що обриси справжньої боєздатної національної команди із стабільним награним складом та налагодженою грою ми побачимо вже наступного року.

Швейцарія — Україна — 2:2 (0:1). М’ячі: Фрай (40, 62) — Алієв (48), Коноплянка (75). Україна: П’ятов, Федецький, Тимощук, Алієв, Ярмоленко (Олійник, 74), Михалик (Степаненко, 64), Мандзюк, Коноплянка (Морозюк, 87), Девич (Мілевський, 46), Чигринський, 27, Ракицький, 44. Швейцарія: Вольфлі, Ліхштайнер (Фон Берген, 71), Циглер, Афолтер, Швеглер (Костанцо, 66), Барнетта (Шачірі, 46), Інлер (Фернандес, 46), Фрай (К) (Бен-Халіфа, 76), Якін, Штокер (Деген, 85), Джуру.