Передбачення Ходорковського

Учора «Новая газета» опублікувала перше очне інтерв’ю з Платоном Лебедєвим і Михайлом Ходорковським. Як відомо, екс-голову ЮКОСу Михайла Ходорковського та колишнього керівника МФО «Менатеп» Платона Лебедєва звинувачують у розкраданні понад 200 млн. тонн нафти та відмиванні виторгу з її продажу. Під час дебатів держобвинувачі вимагали засудити підсудних до 14 років колонії загального режиму кожного, а Ходорковський і Лебедєв та їхні адвокати наполягають на виправдувальному вироку, оскільки, на їхню думку, засудження буде протизаконним. У інтерв’ю, яке тривало півгодини, Ходорковський дав прогноз викликів, з якими зіткнеться російський президент 2012 року. Пропонуємо читачам фрагменти інтерв’ю, які можуть бути цікавими для багатьох українців і особливо для тих, хто в нашій країні копіює російський досвід.

«Ключові виклики для людини, обраної президентом 2012 року? Наростаюче протиріччя між зменшенням потенціалу немодернізованої економіки — з одного боку, пожадливістю бюрократії — з другого, й очікуваннями населення — з третього.

Неможливість модернізації економіки визначається, у свою чергу, неефективною системою державного управління з її архаїчною й тотальною корумпованістю.

Із багатьох причин чергова кризова точка припаде десь на 2015 рік.

Список проблем довгий. Серед них (не в порядку важливості):
— вичерпаність потенціалу сировинного зростання. Тобто й добувати більше не зможемо, й ціни більше не дадуть необхідного приросту доходів;
— безперервне скорочення частки активного (працюючого) населення;
— безперервне зростання чисельності силовиків і бюрократії, тобто тієї частини працюючого населення, яка не лише сама не створює продукції, а й перерозподіляє її на свою користь;
— украй повільне зростання продуктивності праці, оскільки не вона сьогодні — справжній критерій успішності управлінців;
— відсутність промислової політики (про основні напрями, висунуті президентом, уже всі забули), в результаті вкладання сил і коштів у приречені на невдачу проекти, спрямовані на конкуренцію з Китаєм і в майбутньому — з Індією в тих галузях, де ці країни мають очевидні конкурентні переваги (наприклад, дешевизну робочої сили).

Загалом, для майбутнього президента вибір простий: або працююче населення більше виробляє, або решта — менше споживає.

А всередині останньої частини — ще простіше: якщо більше споживає бюрократія, отже, менше — всі інші. І навпаки.

Тиснути на виробника не вийде. Втечуть. Уже тікають.

Хочете моє передбачення? Поки грім не вдарить, наша еліта не перехреститься. На всі президентські спроби часткових змін відповіддю буде саботаж. На інституційні зміни рішучості не вистачить.

Отже, зростання цін, тарифів, комунальних платежів; скорочення фактичного переліку та якості безкоштовних послуг у медицині й освіті; підвищення пенсійного віку, знецінення соціальних виплат; створення неконкурентоспроможних промислових потужностей третьої технологічної хвилі.

...Націоналістичні настрої — об’єктивна неминучість на етапі будівництва національної держави. А ми черговий раз намагаємося зробити вибір між імперією й національною державою.

І цей вибір нам доведеться зробити. Але мистецтво ідеологів, інтелігенції, всієї еліти полягає не лише в правильності вибору, а й у тому, щоб зуміти спрямувати подібні суспільні процеси, настрої в позитивне, по-справжньому патріотичне русло.

Не в базікання про те, як «ми любимо Росію», й уже точно не в побиття та приниження тих, кого ми самі запросили в наші міста, нехай навіть через власні лінощі й дурість. А, наприклад, в інфраструктурне й культурне об’єднання російських просторів від Владивостока й Сахаліну до Пскова й Калінінграда, у боротьбу з пияцтвом, наркоманією, з бездоглядністю дітей і підлітків, з дідівщиною в армії.

Та хіба мало реальних завдань, які треба вирішити, щоб країна, російський народ займали гідне себе місце? Аби нам заздрили й хотіли тут жити, а не приховано зневажали, щоб ми самі відчули себе єдиним народом, а не випадковими сусідами в запльованому нами ж гуртожитку.

...Немає звички до свободи? На індивідуальному рівні — нісенітниця. Свобода волі дарована нам Творцем. Наші люди за кордоном чудово адаптуються. А от на рівні держави й суспільних інститутів — тут дійсно випалена пустеля. Еліта ледача, й при всій патріотичній лексиці — абсолютно компрадорська. Варто зауважити, це не лише її провина. Чинні правила гри заважають навіть еліті відчути свою відповідальність за країну.

Немає постійної й захищеної власності, немає постійних і ефективних суспільних інститутів, немає загальновизнаних моральних норм — скрізь одноденки й тимчасові виконавці. Це дуже небезпечна ситуація, її слід терміново змінити.

А зробити це можна лише за допомогою інститутів, які повинні стати саме інститутами, а не симулякрами — гарними картинками для «експортного» використання. Декларовані цінності мають стати реальними цілями щоденної роботи, а не черговими гаслами в дусі «генеральної лінії». Народ, країна й навіть еліта не можуть нормально розвиватися в умовах нав’язуваної ціннісної й функціональної шизофренії.

Саме шизофренії, тому що майже все є не тим, за що себе видає. Партії — не зовсім партії, профспілки — не цілком профспілки. Суди — по суті, не суди, власність — не власність, закон — лише тема для подальших міркувань і торгівлі застосувачів права».