Щасливі зустрічі завдяки «Дню»

Доброго дня!

Маю велике бажання висловити слова подяки вашій газеті в особі її головного редактора пані Л. Івшиної та всієї редакційної команди за можливість послухати поезію Ліни Костенко у Республіканському будинку актора 27 вересня, яку ви подарували, надрукувавши анонс цієї події у своїй газеті 24 вересня.

Не боячись здатися високопарною, вважаю, що газета «День» на своїх сторінках продукує та пропагує «духовну антиотруту», без якої мабуть багатьом із нас навряд чи вдалося б не впасти в песимізм у нинішній атмосфері моральної та культурної задухи.

Саме цілющим ковтком цієї антиотрути стали виступи акторів, співаків, музикантів із Донецька, Львова, Луганська, Києва, Дрогобича.

Незвичайної особливості цьому заходу надавало те, що організовували його донецькі шанувальники Високої поезії, а саме донецький Будинок працівників культури та його художній керівник Катерина Калініченко, за що всім їм особливе спасибі.

Про те, що і поезія, і сама Ліна Василівна магічним чином об’єднує навколо себе незвичайних, талановитих особистостей (О. Богомолець, С. Якутович, І. Марчук та багато інших) говорилося і писалося вже не раз, однак це варто повторювати, тому що неможливо навіть передати словами радість глядачів від гармонічного поєднання поезії, музики, співу та образотворчого мистецтва, коли слухаєш або гортаєш сторінки її поезії.

Гадаю, всі, хто побував хоча б раз на такому концерті ще довго відчувають в собі той небесний камертон, який резонує в такт із римою поезії Ліни Костенко.

Варто сказати, що це була моя друга жива зустріч з Поезією і Поетом завдяки газеті «День»

А перша у грудні 2009 року, яка пройшла в Українському домі, присвячена перевиданню «Берестечка» залишила у мене та мого чоловіка незабутні враження, навіть попри те, що не змогли потрапити до переповненої зали, а в холі, де можна було дивитися все на великому екрані, стояли притиснуті до стінки більше двох годин. Але такі незручності ніщо порівняно з яскравими емоціями та впевненим оптимізмом, яким, напевно, уже передчуваючи «смутні часи», ділилася з присутніми Ліна Василівна.

Мабуть, рефреном цього свята української культури в Україні та настановою для нас усіх можна вважати рядки, якими закінчується роман «Берестечко» — «немає часу на поразку».

Пам’ятаю, як у своєму виступі тоді Володимир Панченко сказав (можливо, не зможу цитувати точно) про те, що поезія Ліни Костенко варта здобуття Нобелівської премії з літератури.

Впевнена, що ці слова вже потребують наповнення реальним змістом. Я не знайома з процедурою висунення кандидатів, але ваша газета, яка заслужено має репутацію серйозного, шанованого видання в Україні та за її межами, могла би вийти з такою пропозицією, об’єднавши навколо цієї ідеї зусилля своїх авторів, перекладачів, експертів, читачів, усю громаду України.

Думається, що географічне розширення ареалу буття поезії Ліни Костенко є обов’язковою гуманітарною вакцинацією, якої так потребують люди в Україні та світі, інфіковані бацилами споживацтва.

Така ініціатива має стати також актом певної моральної сатисфакції, так би мовити, яку ми можемо скласти перед Вічною пам’яттю Василя Стуса, закатованого радянським режимом, у тому числі й за те, що міг стати Нобелівським лауреатом.