Село чекає сміливих рішень

Українським аграріям готують черговий документ зі спасіння — «Національну доктрину з розвитку аграрно-промислового комплексу (АПК)». Якою буде оновлена мапа розвитку українського АПК, поки що невідомо: офіційної інформації про її зміст немає. Тим часом в експертних колах вже лунають думки та пропозиції стосовно наповнення її реальним змістом.

Так, віце-президент Української академії аграрних наук Микола Безуглий вважає, що українському АПК потрібно 100,7 мільярда гривень для ліквідації дефіциту обігових коштів підприємств та ще 248 мільярдів гривень протягом трьох-п’яти років — на оновлення його матеріально-технічної бази. Залучити такі значні суми коштів, на думку Безуглого, можна у вигляді кредитів від міжнародних фінансових організацій, коштів інвестиційних компаній під урядові гарантії, а також через рефінансування НБУ комерційних банків на цільові програми в аграрному секторі (фермери позичатимуть ці кошти через механізм земельної іпотеки, який також пропонується запровадити).

Дієвим механізмом підтримки аграрного сектору, на думку Безуглого, може стати й введення податку на розвиток села. Він пропонує, щоб з вартості кожного проданого товару сплачувався 1% в спеціальний Фонд розвитку українського села. Це дозволить зібрати протягом року на потреби АПК близько 20 — 22 мільярдів гривень.

Галузі дійсно потрібна чітка послідовність реформ, погоджується з віце-президентом голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України Іван Томич. Але він не бачить сьогодні підстав запроваджувати якісь додаткові механізми фінансового наповнення аграрного сектору. «В діючій законодавчій базі створено достатньо фінансових механізмів для розвитку сільської місцевості та аграрно-промислового комплексу в цілому», — говорить він. Потрібно їх тільки використовувати. Зокрема, пояснює Томич, річний потенціал вже утверджених механізмів становить 40 мільярдів гривень, але реально використовується тільки 10%. Тому бракує сміливих рішень, а не механізмів їхнього наповнення...

Не підтримує впровадження додаткових податків чи зборів на благо аграрного сектору й економіст Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Олександр Жолудь. На його думку, додаткові витрати з кишені споживачів — «залізна» підстава для зростання інфляції. Експерт також пропонує по-іншому подивитися на проблему розвитку окремих частин АПК. «Можливо, якийсь підсектор у сільському господарстві не розвивається, бо на його продукцію відсутній споживчий попит. Тому й гроші інвесторів не йдуть. Але в такому разі стимулювати потрібно попит, тобто зростання реальної зарплатні людей», — пояснює у коментарі «Дню» Жолудь.

У той же час економіст МЦПД підтримує ідею віце-президента Української академії аграрних наук стосовно надання землі у вигляді застави банкам для отримання комерційних кредитів.

Земельна іпотека потрібна, але за умови паралельної появи Державного земельного банку, натомість заявляє Томич. В іншому випадку, вважає голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України, держава свідомо запрограмує земельний ринок на серйозні проблеми соціально-економічного характеру, адже сьогодні більшість земельних ресурсів сконцентровано в окремих агрохолдингах. «За цих обставин ми просто обезземелимо селянина, приречемо сільську місцевість на остаточне і безповоротне вимирання та посприяємо деградації ще більшої території України», — пояснює він і пропонує свої ліки для АПК.

Так, Томич пропонує включити в національну доктрину пункт про інвентаризацію земель і надр, прийняти пакет законів (про кадастр, ринок землі, сільські товариства із регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення, роль місцевих громад у ринкових операціях, державний земельний іпотечний банк), докорінно реформувати інститут здійснення земельної політики, створивши спеціальне міністерство або ж Державний комітет земельних ресурсів.

Проте в одному опитані «Днем» експерти одностайні — реформи потрібні якнайскоріше. Від бездіяльності аграрний сектор тільки втрачає.

За словами Безуглого, через брак чіткої державної політики та дефіцит коштів лише половина всіх посівних площ 2010 року отримала мінеральні добрива. Ситуація з органічними добривати взагалі катастрофічна. При необхідних 9 тоннах на один гектар реально в ѓрунт вноситься близько 0,6 тонни, і то тільки на 2,5% всіх посівних площ. Дві третини посівів колосяться без пестицидів та гербіцидів. Тобто про боротьбу зі шкідниками та про рекордні врожаї на цих територіях можна забути. Застаріла ж техніка під час збирання врожаю завдає аграріям значних збитків. Так, за словами Безуглого, за останні три роки Україна втратила близько 35 мільйонів тонн зерна лише на етапі збирання, що дорівнює середньостатистичному валовому збору зернових за останні п’ять років. Загалом же дія всіх цих негативних факторів призводить до того, що генетичний потенціал основної української експортної культури — озимої пшениці — використовується тільки на 25 — 40%.

А потенційні можливості зернових врожаїв у нашої країни величезні, переконує віце-президент Української академії аграрних наук. Зокрема, він розповів, що протягом шести років співробітники Академії на восьми ділянках у шести природнокліматичних зонах України вирощували різні зернові культури з дотриманням всіх норм, витрачаючи при цьому на обробіток одного гектара землі 5100 гривень. І що ж отримали? В середньому, наприклад, урожай озимої пшениці становить 70 — 90 центнерів з гектара (причому її якість ніколи не знижується до третього класу) при собівартості 664 гривні за тонну. Виходить, додає він, що витрачені кошти на обробіток одного гектара окупляться першого ж року аж щонайменше дев’ять разів! У той же час, говорить Безуглий, у найкращий для аграріїв (у фінансовому розумінні) 2009 рік витрати на обробіток гектара землі становили не більш як 2 тисячі гривень. У тваринництві ситуація ще критичніша...