Чому ми й досі не в Євросоюзі?
Ви дивуєтеся, чому Україну не бачать у союзі Європейських країн? А я дивуюся Вам. Поки не виховаємо наш народ, не навчимо його не плювати на рідну землю, не засмічувати її, не знищувати її зелене вбрання, блакитні скарби річок, озер, морів — про яку Європу можна казати? Чи ви буваєте на вулицях Києва, у скверах, на берегах річок, у лісах? Поміж купами сміття гуляють молоді матері з дітками, возять колясочки й тут же розпивають пиво з таранкою і доповнюють смітники під ногами. Хоч би якою була влада, вона не може керувати поведінкою кожного. Хіба запроваджувати величезні штрафи (що я вважаю вкрай необхідним). Біля метро «Дарниця» на стихійному базарі, де люди (здебільшого похилого віку) продають власноруч вирощені овочі та фрукти, дуже активно розганяє їх міліція. А поряд — сквер з переповненими урнами, і люди, що кидають недопалки під ноги. Міліція ніби не бачить цього. Отже й міліцію треба виховувати. І мерію, яка дозволяє паплюжити кращі райони міста, заповнюючи невластивими Києву химерами — будівлями, що порушують повітряний кругообіг, змінюють клімат.
У Празі, наприклад, мер заборонив торкатися історичного старого міста. Кожна вулиця, кожен будинок — живий відголосок історії. Мені пощастило побувати в Польщі, Угорщині, Румунії, Австрії. Жодного папірця на вулицях. Громадяни самі за цим стежать. Не бачила я на вулицях натовпи юнаків та дівчат з пивом і навіть дорослих. І з цигарками теж. А в нас усе засмічено недопалками, пляшками, обгортками й папірцями на асфальті, поналипали жувальні гумки. На це передусім потрібно звернути увагу, бо що назовні, те і в душах. А справжні патріоти готові відмовитися від меркантильних радощів заради Батьківщини. Важко назвати когось.
