«Труба» кличе...

«Нафтогаз України» незабаром розпочне процедуру ініціації першої черги інвестиційного проекту, спрямованого на реконструкцію лінійних споруджень газопроводу «Уренгой—Помари—Ужгород». Передбачається, що фінансувати оновлення цієї труби (9 компресорних станцій, діаметр кожної з трьох ниток — 1 420 мм, загальна довжина — 4451 км, довжина на території України — 1 160 км, потужність — 32 млрд. кубометрів газу на рік) будуть міжнародні фінансові організації (МФО). Відповідний наказ НАК (№294) можна побачити на сайті Мінпаливенерго. Автори документа зазначають, що його метою є «прискорення реалізації спільної заяви за результатами міжнародної інвестиційної конференції ЄС—Україна та подальших домовленостей сторін про участь МФО у фінансуванні модернізації й реконструкції ГТС України».

Зокрема, Мінпаливенерго доручило «Нафтогазу» утворити групу управління й розробити графік і план заходів щодо підготовки й реалізації проекту, включаючи плани закупівель і фінансування. «Нафтогаз» має забезпечити фінансування й розробити техніко-економічне обгрунтування проекту, включаючи оцінку впливу на довкілля, та провести державну інвестиційну експертизу. На перший погляд, усе дуже продумано, грунтовно й серйозно. Паперові ворушіння на трасі цього газопроводу відповідають амбітним намірам нашого Мінпаливенерго. Воно планує до 2018 року залучити 6,5 мільярда дол. на реалізацію інвестиційних проектів з модернізації ГТС України. Зокрема, на «Уренгой—Помари—Ужгород» планується залучити 1,3 мільярда дол. Таким чином, ми хочемо змусити Європу реалізувати обіцянки, озвучені на згаданій вище конференції. Чи щирі ці демарші зі смішними наказами «Нафтогазу», якщо зважати на те, що паралельно Україна досить прихильно й без усіляких протестів вислуховує «жарти» про об’єднання «Нафтогазу» й «Газпрому»?

Експерт Інституту ім. Горшеніна Наталія Клаунінг, коментуючи заяви про роботу зі створення трибічного газотранспортного консорціуму Україна-ЄС—Росія, що лунають останнім часом, зауважує, що подібні заяви поки не мають жодних практичних наслідків. За її словами, умови створення такого консорціуму, які озвучив прем’єр-міністр України Микола АЗАРОВ, свідомо нездійсненні потенційними партнерами. Клаунінг вважає, що Україна добивається від Росії гарантії на прокачування через Україну щорік не менш як 150 млрд. кубометрів газу протягом найближчих 10 років (зараз прокачують близько 120 млрд. кубометрів), а від Євросоюзу — гарантій закупівлі цього обсягу. «Євросоюз останніми роками прагне диверсифікувати постачання газу й не залежати лише від Росії, купуючи, наприклад, дедалі більші обсяги зрідженого газу в Катарі, — пояснює експерт. — З іншого боку, можна чекати істотної зміни ціни на російський газ найближчим часом. Потенційні партнери просто не можуть надати гарантій, яких вимагає українська сторона». В Інституті Горшеніна, як розповіла Клаунінг, також передбачають, що сама ідея газотранспортного консорціуму в середньостроковій перспективі може стати неактуальною, оскільки впаде цінність трубопровідних постачань газу.

Тим часом, російські чиновники наполегливо підкидають Україні ідею, відповідно до якої наша країна в змозі переконати Росію відмовитися від будівництва газопроводу «Південний потік», що йде практично в обхід України й робить українську ГТС, в усякому разі, в очах європейців, непотрібною купою металу. Таку думку висловив УНІАН генеральний директор Фонду національної енергетичної безпеки (РФ) Костянтин Симонов. Певна річ, Україна змушена буде за це добре заплатити. За словами директора фонду, ціною відмови від цього будівництва може стати передання під контроль «Газпрому» українських транзитних трубопроводів. Щоправда, як передбачає росіянин, відмова від «Південного потоку», певною мірою, принесе Росії фінансові й іміджеві втрати, але, зважаючи на вартість проекту — за найскромнішими оцінками понад 20 млрд. євро — відмова від цього проекту була б вигідною «Газпрому».

«Південний потік» фактично дублює українську ГТС, і транзит через Україну найдешевший і найоптимальніший, але все упирається в політику. Відмова від «Південного потоку» не передбачає великих витрат для «Газпрому»... Ці витрати є, але вони не космічні», — говорить Симонов. За його переконанням, Україна перетворила трубу на елемент політичного тиску на Росію й відмовлятися від цього не хоче. (До речі, а елементом якого тиску на Україну є для Росії газ?)

Та все ж таки російський експерт вважає, що Україні не вдасться переконати ні Росію, ні Європу відмовитися від «Південного потоку», оскільки немає рішення про спільне використання української ГТС, а березнева декларація про модернізацію ГТС України від 2009 року, на його думку, була підписана з єдиною метою — підтримати колишню владу України. «Європа реалізовувати цей документ не хоче. Брюссель займає чітку позицію: транзит — це проблема Росії. Навіщо давати гроші, якщо РФ почне будувати «Південний потік», — говорить Симонов і додає, що Європа знайде велику кількість аргументів, аби грошей на модернізацію труби все-таки не давати.

Чи вдасться Україні вирватися з цього газового кола? Мінпаливенерго демонструє такі спроби, але поки дуже важко зрозуміти, яким є їхній справжній сенс.

КОМЕНТАР

Олександр НАРБУТ, незалежний енергетичний експерт:

— Порядок дій у цьому випадку істотно порушено. Аби по-справжньому займатися модернізацією газотранспортної системи, треба визначитися з її стратегічним призначенням, змоделювати, як вона працюватиме через 10 — 15, а краще й 20 років. Треба бачити ринки, з яких вона качатиме газ, бачити всі сегменти європейського ринку-споживача. Тут потрібна серйозна робота, яка б передувала розгортанню програми модернізації. А ті дії, які планує Мінпаливенерго разом із НАК «Нафтогаз України», — це бажання під виглядом модернізації перш за все провести капітальний ремонт і реконструкцію газотранспортної системи, й саме тієї частини, яка понад усе зношена. Я думаю, що європейські партнери не клюнуть на цю вудку. Вони, звісно, можуть фінансувати під держгарантії, але, на мій погляд, це ніяк не має бути пов’язано із рішеннями тієї інвестиційної конференції, що проходила навесні 2009 року. На додаток до цього слід зазначити, що жодні, звернені до Європи, заклинання пана Азарова, котрий бажає отримати від неї гарантії на придбання певних обсягів газу, не працюватимуть на довгостроковій основі, так само, як і гарантії щодо обсягів прокачування з російського боку. Адже ринкова модель, яку модернізує сьогодні Євросоюз, виключає його найвищі інституційні органи зі списку суб’єктів, на яких лежить відповідальність за поточне й навіть стратегічне забезпечення постачань газу. Євросоюз може лише виділити нашу газотранспортну систему як пріоритет, визначивши, що вона дійсно володіє стратегічними перевагами порівняно з іншими маршрутами й рекомендувати європейським компаніям розглянути можливість інтеграції європейської газотранспортної мережі з нашою системою. Але велика частина роботи лягає на корпорації, причому лише ті, які бачитимуть свій системний інтерес у співпраці з українськими партнерами. Тому потрібна реформа «Нафтогазу», виділення з нього компанії, яка б займалася транзитом і зберіганням газу, створенням надійних зв’язків керівників цієї компанії зі своїми колегами з Європи. Таким чином ми ліквідуємо дуже важливий конфлікт інтересів, що призводить до того, що компанії-постачальники маніпулюють газотранспортними потужностями, які їм належать. Якщо ми підемо цим шляхом, то з’являється перспектива й модернізувати ГТС, і відстояти свій сектор транзитних послуг між європейським газовим ринком і ринками видобутку природного газу.