Iнтернет став основою дозвілля

Молоді люди на те й називаються молодими, щоб не жити за старими стереотипами та канонами, а вміти розважатися та брати від життя якомога більше і все найкраще. Але розваги можуть бути різними. Якщо ще десять років тому молоді люди активно читали художню літературу, запрошували друзів до себе в гості, писали родичам листи в інші регіони чи країни, і отримували від цього насолоду, то зараз їм на заміну прийшов інтернет. Він посів настільки міцну позицію в житті багатьох молодих українців, що психологи почали бити на сполох — в Україні поширюється лудоманія, або ж комп’ютерна залежність. Людям настільки подобається жити у віртуальному світі, що їм нецікаво у справжньому. А нецікаво тому, що вони просто не знають, як себе в ньому поводити: як спілкуватися на словесному рівні, як вирішувати конфлікти, як любити чи гніватися. Тому якщо батьки купують своїм малим дітям комп’ютер і вважають, що роблять цим великий подарунок та добру справу, вони помиляються.

Натомість соціологічні дослідження доводять, що через поширення інтернету кіно, театр, бари та дискотеки, перегляд спортивних змагань, робота в саду чи просто слухання радіо — для української молоді поступово стає неактуальним та немодним. У фонді «Демократичні ініціативи», який провів спеціальне опитування молоді, як змінилося її дозвілля протягом 2003—2009 років, зазначають, що книги, газети та журнали читає всього п’ята частина молоді, натомість популярність інтернету виросла за шість років з 2% до майже 30%. Які причини таких змін та які соціальні наслідки вони можуть викликати, «День» запитав наукового керівника фонду «Демократичні ініціативи», кандидат філософських наук Ірину БЕКЕШКІНУ.

— Пані Ірино, чим би ви пояснили такі кардинальні зміни у дозвіллі молоді, які чинники на це вплинули?

— Передусім, це зумовлено впливом та розвитком інтернету, тому що у 2002 році він ще не мав такої популярності в Україні. Зараз майже половина респондентів користується ним. Але, як і раніше, на першому місці серед розваг молоді — перегляд телепрограм. Частка прихильників цього виду дозвілля залишилася практично незмінною (76% респондентів). Проте контакти з іншими засобами масової інформації зазнали відчутних змін. Різко знизилось число молоді, яка слухає радіо — з 41% до 19%. Те саме стосується преси. Кількість тих, хто читає газети, зменшилася на 10% (у 2003 році було 40%). А інернет молодь обирає тому, що їй там цікаво. Якщо у 2003 році в інтернеті проводили свій час лише 2% українців, то тепер це чи не найпопулярніший спосіб проведення вільного часу для 27% українців, грають у комп’ютерні ігри вже не 5—10%, а 15—25% молоді. Так само активно змінює інтернет і практики спілкування. У мережі приймають і відправляють повідомлення електронною поштою, спілкуються в соціальних мережах, в чатах, на форумах, блогах, знайомляться на сайтах. Як бачимо, відбувається активне перенесення дозвілля молоді в інтернет-мережу. Інтернетизація життя значною мірою це життя змінює. По-перше, людина може «лазити» в інтернеті по всьому світу, якщо знає іноземну мову. По-друге, це дає можливості об’єднуватися за інтересами, збиратися разом, створювати якісь групи. Звичайно, є і негативні наслідки — зменшення фізичної активності, а відповідно — погіршення здоров’я. Ще один вид дозвілля, який різко змінився, це читання художньої літератури. Раніше цим захоплювалося близько 40% молоді, а зараз — удвічі менше. Це знову ж таки вплив інтернету, коли відбулося переміщення власне тієї ж діяльності в мережу. Наскільки це якісно змінює читання, важко сказати. Але деякі з цих змін ми вже відчуваємо, я, наприклад, як роботодавець, та інші роботодавці, помічаємо, що молодь стала гірше писати. Бо коли люди читають газету, відбувається повільне розгортання логіки, а в інтернеті та телебаченні є можливість тільки схопити новину чи якийсь квант інформації, але не обдумати її.

— Виходить, що основна причина таких змін пріоритетів молоді — це інтернет. Уявімо, що його б у нас не було, чи були б тоді такі кардинальні зміни?

— Думаю, що так, бо у порівнянні з 2002—2003 роками, як би там не казали, люди стали жити трохи заможніше. З’явилося більше можливостей ходити в клуби, в кіно, займатися тими видами дозвілля, які вимагають певних грошей. Тому поступово традиційний відпочинок, приміром, за цікавою книгою чи рукоділлям, відійшли б на другий план. З викликом часу дещо змінилися пріоритети і у видах відпочинку, пов’язаних зі спілкуванням. Молодь як і раніше зустрічається з друзями поза домівкою, а от такий вид спілкування, як приймання гостей та відвідування друзів чи знайомих, дещо втратив популярність. серед українців цим займаються лише 39% (шість років тому було 46%).

— Як би ви охарактеризували нинішню молодь України на основі даних дослідження?

— Наша молодь різна. Але якщо порівняти її з російською чи азербайджанською, то українці більш скептичні. Зараз у Грузії негативізм досяг рівня відчуження людини від суспільства. Тому що не довіряють не лише політичним установам та організаціям (до речі, партіям не довіряє й українська молодь), не довіряють жодним соціальним інституціям, у тому числі міліції. Попри всі телесеріали, які транслюються на телебаченні, щоб показати, як міліція бореться за справедливість, все одно недовіра висока, очевидно, особистий досвід переважає. Взагалі в Україні молодь довіряє собі, друзям, родичам і більше нікому. Тобто наша молодь дуже скептична і недовірлива, їй властиве відгородження від суспільства. Є невеликий інтерес до політики, але він не знаходить вияву у практичних діях. Тому й інтерес до громадської діяльності надзвичайно низький.

— У дослідженні йдеться, що зменшилась відвідуваність молоддю барів, дискотек, не кажучи вже про зменшення інтересу до занять спортом. Чому молодь стала такою пасивною і чи можна повернути її до більш активного життя, наприклад, створюючи регіональні програми?

— Це, значною мірою, розчарування у своїх зусиллях. Якщо пригадати помаранчеву революцію, то я пригадую вулиці Києва, по яких ходила весела, натхненна молодь, а потім виявилося, що її використали, і все, більше нічого. У нас є дуже активна молодь, але її все-таки меншість. Думаю, що причин є кілька, одна з них — низька громадська активність, і не лише щодо молодого, а і й більш старшого покоління. Люди не бачать можливості щось змінити на краще своїми зусиллями. Це все одно, що битися лобом об стіну. Краще вже займатися друзями, родиною та своїм життям. По-друге, це вплив позиції засобів масової інформації, бо насправді змінити щось власними зусиллями можна. Є чимало прикладів для цього, особливо на місцевому рівні, коли відмінялися якісь рішення під тиском громадськості. Але ми про це не знаємо, тому що це не висвітлюється у ЗМІ. А те, чого немає в телевізорі, про що не пишуть газети, того немає взагалі для спільноти. Про це просто не знають.

Щодо підвищення активності молоді, то у нас просто немає спеціальних державних програм. А молодіжна програма — це програма майбутнього розвитку суспільства. Хоч це банально, але очевидно, що майбутнє будувати саме молоді. У нас взагалі мало серйозних програм, які б давали можливість молодим людям більш раціонально проводити дозвілля. Ми ж бачимо, що стадіонів стає все менше і менше. Займатися спортом дорого. У радянські часи всі ми чимось якось займалися, пам’ятаю, що майже всі мої однокласники відвідували спортивні гуртки. А зараз все це платно. Якщо порівняти нашу молодь, наприклад, з американською, то зранку там молоді люди бігають, проводять активно вільний час. У нас цього немає.

— Якщо молодь і далі житиме у стані розчарованості та пасивності, якими можуть бути соціальні наслідки?

— Наслідки вже відчуваються, адже на місцевих виборах владу обирають значною мірою пенсіонери. По-перше, молоді значно менше, ніж людей пенсійного віку, а по-друге, вона ще й не так активно ходить на вибори. Молодь зараз зайняла позицію відсторонення від того, що треба самому добиватися, аби життя стало таким, як ти хочеш, означає. Ми поволі повертаємося у те, що називається «совок». Ми йдемо зараз не так до Європи, куди ми все-таки поволі просувалися. Під Європою я маю на увазі європейські цінності, а не конкретні країни. Тобто, повагу до громадян, дотримання законів та створення умов, коли людина — центрі суспільства. А ми від цього зараз відступаємо, рухаємося більше до російської моделі.

— Чи готова молодь взяти ініціативу на себе, аби зорієнтувати Україну знову на Європу?

— Коли ми кажемо про молодь, ми оперуємо певною цілісністю, але насправді молодь різна. Є молодь, яка цінує демократію та свободу понад усе. Хто, власне, ризикував життям у Харкові, не дозволяючи спилювати дерева? Молоді люди. хто стоїть в пікетах в Києві, відстоюючи місто? Молоді люди. Наскільки вони зможуть захопити інших, об’єднати решту молоді навколо себе, підтягти до себе молодь з минулого, це питання поки що лишається відкритим.