На «чорнобильській» землі – бебі-бум

Нещодавно в райцентрі Народичі в місцевому дитсадку «Сонечко» відкрили ясельне відділення на 30 чоловік. Воно з’явилося внаслідок реконструкції занедбаного корпусу колишнього дитбудинку — тепер він став схожим на казковий теремок. Ця подія не була б такою винятковою, якщо б Народичі після аварії на ЧАЕС, радіаційні хмари з якої накрили цю землю, не були віднесені до зони обов’язкового відселення (іншими словами, другої зони). Тобто люди звідси повинні були давно виїхати. Однак сталося інакше.

...Виконувачка обов’язків директора «Сонечка» Наталя Степанченко й завідувачка господарством Ольга Костюченко провели кореспондента «Дня» по кімнатах відбудованого ясельного відділення. У ньому, розповіли вони, фактично два однакових блоки, розрахованих на 15 діточок віком від 1 до 2 років і на стільки ж віком від 2 до 3 років. Зараз поки набрали по 6-7 малюків, інші будуть вливатися поступово, але їхні батьки не можуть дочекатися, коли це станеться. Тим більше, що багато з них добре попрацювали над його облаштуванням. Світлі роздягальні з шафками, спальні (в кожній по 15 чепурних ліжечок), гарні кімнати, де дітей годують і де вони займаються, полиці заставлені іграшками, велика зала для занять спортом і музичних занять, умивальники й туалети. Плюс окремі гігієнічні блоки для персоналу в стилі євроремонту, централізоване опалення, електробойлери для підігріву води. А в дворі новенький ігровий майданчик для найменших. Тобто все, що необхідно для хорошого догляду й виховання дітей. Проте лише статус реконструйованого приміщення допоміг з’явитися згаданому диву для дітей, бо вести капітальне будівництво в цій зоні, за законом, не можна. І це один із кричущих парадоксів її статусу, який заважає будівництву нових підприємств, комунальної сфери, а відтак, розвитку району й селища.

У 1995 році в дитсадочку в Народичах залишалося 40 дітей, у школі — 112, згадував у розмові з «Днем» голова Народицької районної ради Анатолій Леончук. Зараз у садку близько 150 дітей, у школі — більше ніж 500 учнів. Із його слів, люди зрозуміли, що тут можна жити, хоча після аварії на ЧАЕС були великі побоювання за здоров’я мешканців, тому тоді їх почали відселяти. Останні дослідження, проведені профільними міністерствами в 2008 році, показали, що підстав відносити дану територію до зони обов’язкового відселення фактично вже немає. До Народичів повернулося багато випускників вишів, які родом звідси, бо тут їм знаходилась робота. Вони створили сім’ї й, звісно, почали народжувати дітей. Багато повернулося й таких, які на нових місцях виявилися не потрібними місцевій владі й не прижились у новому середовищі, в нових громадах. У райцентрі в цілому ситуація з роботою краща, бо тут збереглися державні й комунальні структури. У селах цього немає, і звідти теж їдуть працювати до Народичів. Залишався й певний запас житла, яке раніше покинули його мешканці. У минулому році для переселення жителів, які проживають у районі на території, віднесеної до зони обов’язкового відселення (як і самі Народичі) від держави отримано шість квартир у, так званих, «чистих» регіонах. А загалом у районі налічується 450 таких сімей. Скільки років потрібно, щоб за таких темпів надати їм житло? — таке риторичне запитання логічно ставить голова райради. Приблизно 40% тих, хто отримав це житло вчиняли в принципі однаково — виїжджали представники одного з поколінь, найчастіше молодшого, інші залишалися в районі. Згідно зі статистичними даними, поінформував А. Леончук, нині в районі офіційно проживає близько 9 800 чоловік і ще близько 2 000 чоловік, які зареєстровані в інших містах України, але звідси, каже, вони вже не поїдуть, бо там живуть їхні діти. А ті, які не зареєстровані в районі, зрозуміло, не потрапляють у розрахунки бюджету. Вісім населених пунктів, у тому числі самі Народичі, віднесені до зони обов’язкового відселення. Смертність у районі за рахунок людей похилого віку висока — в минулому році померло 252 жителя. Але за показником народжуваності відносно чисельності населення Народиччина попереду всіх районів і міст Житомирщини. За даними районного відділу реєстрації громадянського стану, в 2007 році народилося 90 немовлят, 2008 — 95, у 2009 — 98, а за перше півріччя нинішнього — 57 (ця цифра свідчить про істотний приріст). Одним із сильних стимулів для зростання народжуваності є виплати на народження дітей — оскільки не всім, особливо в селах, вдається знайти роботу, буває, що на них живе вся сім’я. Дітей дошкільного віку по району зараз близько півтори тисячі, проте кількість школярів дещо зменшувалась (не підросли ще дошкільнята). Законодавчо вирішити питання зміни статусу другої зони на менш жорсткий, за словами А. Леончука, поки не вдається, хоча була вже не одна спроба — Верховна Рада чекає згоди обласних рад, а ті — місцевих громад. (Це стосується й інших регіонів, й інших зон. — В.К.). Автор запитав А. Леончука — чому, наприклад, такого рішення не приймає Народицька районна рада (бо ж грошові пільги де-факто мізерні)? Той відповів, що деякі люди зберігають надію, нехай примарну, на отримання державних квартир у містах, тому бояться, що зміна статусу поставить хрест на їхніх сподіваннях.

А на реконструкцію ясельного відділення «Сонечка» кошти збирали з усіх усюд. За інформацією, що її надав «Дню» А. Леончук, найбільше надійшло з державного бюджету, від Посольства Японії за програмою «Кусаноне» (дуже допоміг благодійний фонд «Заложники Чорнобыля» з Житомира, якому голова райради висловлює велику вдячність) і обласного бюджету — в грошах це 300 тис. грн., 299 900 грн. і 220 тис. відповідно. Більше 237 тис. грн. виділили з селищного бюджету (це кошти від продажу приміщення колишнього райпобуткомбінату). За даними заступника голови фонду «Заложники Чорнобыля» Євгенії Дончевої, які вона надала «Дню», загалом від Японії надійшла допомога на 520 тис. грн. Крім будівельних робіт, окремим розділом профінансовано облаштування самого відділення — придбання ліжечок, стільчиків, шафок, туалетних горщиків, маленьких ванночок, унітазиків. Усі меблі робилися за спеціальним замовленням. Крім того, частково було профінансовано обладнання для кухні, бойлери. Окремо японці профінансували аудит.