Пильний вартовий ісламської революції
(Коментарі до статті І. Слісаренка «Великі ядерні ігри довкола Ірану»)
Примітно, що як тільки міжнародне співтовариство робить чергову спробу змусити Іран припинити розробку ядерної зброї, журналіст Ігор Слісаренко відразу ж реагує публікацією великої статті, мета якої — вселити читачам сумнів у правомірності таких зусиль. При цьому він зазвичай і не намагається відкрито виправдовувати діяльність іранської влади, яка жорстоко пригнічує опозиційний рух і права людини в країні й наполегливо продовжує роботи з опанування процесу збагачення урану до рівня, необхідного для виробництва зброї. Про це він красномовно умовчує. Вся річ у тім, що, як свідчить тональність його багатьох публікацій, він, мабуть, одержимий природженою неприязню до західного світу й особливо до США, продовжуючи тим самим радянську традицію всемірної підтримки тих режимів, що виявляють ворожість до Заходу. А сьогодні оскаженілий антиамериканізм, як відомо, є основним ідеологічним стержнем зовнішньої політики влади Ірану. Цивілізований світ визнає, що вкрай болісне для багатостраждального іранського народу драматичне рішення Ради Безпеки, спрямоване на посилення санкцій, було вимушеною реакцією на безвідповідальні дії Ахмадінеджада. Проте Ігор Слісаренко у своїй статті намагається подати це рішення як результат «великих ядерних ігор» і підлих підступів США. Але щоб зрозуміти, яку мету переслідує автор у своїй публікації, потрібно, перш за все, відкинути всю словесну лузгу, якою зазвичай цей автор наповнює свої публікації. При цьому він дуже вправно маніпулює інформацією, достовірність якої досить сумнівна, оскільки ѓрунтується на посиланнях, яким не дуже йметься віри: «хтось, щось, десь, колись сказав». Такі представлені автором сюжети про нібито «ядерне шпигунство» Ізраїлю проти США, провідну роль США в залученні Радянського Союзу до афганської авантюри, про те, що буцімто США «умовили» Росію та Китай погодитися на санкції проти Ірану, про контакти президента Росії з лідером ХАМАС і низку інших, витриманих у тому ж дусі сюжетів, що випадають із контексту. І тоді стане очевидним, що головна мета автора — спробувати переконати читача в тому, що «спроможність Ірану виготовляти ядерну зброю гіпотетична» і що «Іран не прагне напасти на сусідів». При цьому твердження пана Слісаренка звучать в унісон із заявою Ахмадінеджада, що він зробив під час візиту до Таджикистану. Цитую: «Ми хочемо побудувати новий світ, заснований на справедливості, рівності та високих етичних цінностях» (!). Але нам уже не раз доводилося це чути, адже саме таким було гасло всіх диктаторських режимів.
