Український Сопот

Волинський національний університет імені Лесі Українки відродив фестиваль «На хвилях Світязя», який у свій час був однією з культурних візитівок краю, і збирається у майбутньому перетворити його в... український Сопот чи Сан-Ремо.

Справді популярний колись фестиваль повернули до життя ще торік. Бо хоча у свій час його учасниками та переможцями стала ціла плеяда теперішніх зірок української естради — від Руслани Лижичко до Ані Лорак і Віктора Павліка, але з різних причин цікаву культурну імпрезу було майже втрачено. І повернуто глядачам у новому форматі — уже другий рік фестиваль «На хвилях Світязя» асоціює себе насамперед з українською естрадною піснею серед студентської молоді й проводиться на базі відпочинку «Гарт» Волинського національного університету. Гонорові мрії ректора професора Ігоря Коцана, котрий відразу запрезентував фестиваль як майбутній український Сопот чи Сан-Ремо, здається, помалу починають втілюватися у життя. Принаймні цього року фестиваль здобув уже міжнародну класифікацію, бо у ньому взяли участь Ірина Герус з Варшавського університету та Інга Кисельова з Білоруського державного університету культури і мистецтв у Мінську.

Навіть вони, іноземки, за умовами фестивалю у першому турі мали виконувати пісню українською мовою. Роман Стоколос, торішний дипломант, грек за національністю і студент одного з київських вузів, який на нинішньому фестивалі був гостем, каже, що, на жаль, українська пісня сьогодні, крім, за великим рахунком, «Океану Ельзи» чи «ВВ», є для нинішнього шоу-бізнесу «неформатом». Їй значно важче пробитися на велику сцену, хоча пісня українською мовою, за його висловом, — «це завжди гарно». Інга Кисельова, у якої мама «чистої води українка з Житомира», виконувала добре відому пісню «Чорнобривці». Каже, що вибирала її разом з мамою. І хоча пісня була добре знайомою слухачам та тисячі разів заспіваною, Інга заспівала її так, що викликала справжні овації. З 19 учасників фестивалю, які представляли різні українські вузи — від Академії митної справи до Київського національного торгово-економічного університету — вона єдина вже професійно займається співом. Можливо, досвід і допоміг їй вірно вибрати пісні для конкурсу, адже і в другому турі вона виконувала класику джазу — композицію Елли Фіцджеральд, признавшись журналістам, що на таких конкурсах маловідомі пісні не мають успіху. У цьому мали гірку нагоду переконатися учасниці, які виконували пісні на зразок «Ти мене згадай» або «Ти мене не забувай», навіть незважаючи на те, що слова і музика були авторськими. А ось коли звучали «Чорнії брови, карїі очі» чи «Мій рідний край»... — зал шаленів! Проте їхні виконавці, як і білоруска Інга Кисельова, переконали і журі, і глядачів не лише правильно обраною піснею, а й справжнім талантом. Так само й студент Волинського національного університету імені Лесі Українки Юрій Матвійчук, виконавши у другому турі пісню з репертуару Шарля Азнавура, «порвав зал» не лише популярним твором, а й безсумнівним талантом. Юрію, який 9 років тому був переможцем фестивалю «На хвилях Світязя» у дитячій версії, нинішній фестиваль є ще одним моментом творчого самоутвердження.

Із подвір’я бази «Гарт» крізь густі сосни проглядається вже й озеро Світязь. Його вважають найбільшим озером України, а за чисту воду називають «українським Байкалом». На його березі люблять цитувати Ліну Костенко, котра написала справжній гімн Світязю: «Я хочу на озеро Світязь, в туман таємничих лісів. Воно мені виникло звідкись, у ньому сто сот голосів. Воно мені світить і світить, таке воно в світі одне...»

Торік же це озеро назвали одним із семи природних чудес України. Але якби був конкурс на кращу студентську базу відпочинку, то «Гарт», який уже вдруге гостинно приймав учасників фестивалю «На хвилях Світязя», теж претендував би на високу нагороду. Причому без лобіювання, так би мовити, знаменитого озера. Колись це була традиційна база, яких і досі тьма-тьмуща на березі «українського Байкалу»: з примітивними дерев’яними будиночками, кожен на десяток ліжко-місць, з побутовими зручностями у стилі «будиночка невідомого архітектора». Нині ж її порівнюють навіть із золотим самородком, який зблискує у породі. Це теж була одна з мрій професора Ігоря Коцана, який бачив цю базу європейською. Це ціле містечко симпатичних будиночків із дерев’яного бруса, які начинені сучасною побутовою технікою. Студентські мають назви «Мурашник» і «Вулик». А ось призначені для викладачів ще більш неповторні. Антуражу додають і назви. Ректорський має назву «Срібний вовк», проректорський — це «Ведмежа лапа». Помічник ректора Людмила Литвинюк каже, що ідея дати кожному будиночку власне ім’я пішла від ректора, але назви ці збирали, як кажуть, з миру по нитці. Перший будиночок «Пузатою жабою» охрестив академік Микола Жулинський, тодішній голова Наглядової ради ВНУ. Два сусідні нагадали жуків-павуків, тому й стали: один — «Великим павуком», інший — «Хрущем травневим». Ще один входом нагадав «Нору борсука», інший, у якому з’єднано три будиночки, вибрав назву собі сам: «Три лелеки». Відпочиваючих приймає корпус «Мандрівний сокіл», а лазня-сауна названа, звісно, «Хатою бобра». У їдальню запрошують «Три ведмеді» (пам’ятаєте: «Хто брав мою велику ложку?»), а гордість бази — конференц-зал — за аналогією з мудрим птахом названо «Совою».

Тому на питання журналістів, чи важко було дістати кошти на проведення фестивалю, адже, незважаючи на його уже державний статус, головним фінансовим спонсором відродження традицій самобутнього фестивалю став саме Волинський національний університет. Його ректор професор Ігор Коцан каже, що головним у проведенні імпрези стала насамперед наявність сучасної студентської бази. Бази, на якій не соромно буде прийняти і «Сопот», і навіть «Сан-Ремо». Та якщо вірно кажуть, що «нет предела совершенству», то цього літа «Гарт» здивував учасників фестивалю ще й власним... островом. Адже Світязь має свою особливість-родзинку — оповитий легендами острів посередині. У «Гарті» острів і водойму навколо нього створили зі старого болітця. Це справді неповторно!

Але, крім прекрасних спогадів про базу «Гарт» і диво-Світязь, учасники фестивалю повезли додому й чимало нагород. Гран-прі дістався білорусці Інзі Кисельовій, перше місце розділили Юрій Матвійчук (ВНУ) та Марта Бабинчук (Чернівецький національний університет). Шестеро студентів отримали іменні призи від віце-спікера українського парламенту (і випускника Луцького педінституту) Адама Мартинюка. Приз «За високий патріотизм і відданість Україні» від екс-віце-прем’єра Івана Васюника, який посприяв державному статусу фестивалю, отримали двоє студентів. Були нагороди від Державного комітету телебачення і радіомовлення, від «Волинського братства» і Віктора Набруска. А ректор Ігор Коцан нагородив кількох учасників фестивалю путівками для відпочинку на базі «Гарт».