Кількість перемогла якість

Ми попросили експертів «Дня» дати свою оцінку VІ сесії VІ скликання:

«РАДА НАРЕШТІ СТАЛА ПРАЦЕЗДАТНОЮ»

Микола ГОРДІЧЕНКО, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глинки:

— За минулу сесію Верховна Рада нарешті отримала працездатність. Робиться багато для того, щоб стабілізувати економічну та політичну ситуацію в країні. Ухвалюються різні закони, триває робота над Податковим кодексом — нехай навіть і небездоганна. Головне, що депутати зайнялися своїми прямими обов’язками, для яких їх і обирали. Це сильно контрастує з парламентським паралічем часів президентства Віктора Ющенка й прем’єрствування Юлії Тимошенко. Вони навіть між собою не могли порозумітися, хоча їхні політичні сили перебували в одній коаліції. Нова команда, що прийшла до влади в країні, діє досить погоджено, і мені здається, так буде й надалі. Звичайно, деякі політики висловлюють невдоволеність новим законом про місцеві вибори, який Верховна Рада ухвалила «під завісу». Проте, на мою думку, в цьому законі є і свій позитив. Висунення від партій мажоритарних кандидатів і мерів сприятиме посиленню їхньої відповідальності. Адже досі міський голова міг обіцяти все, що завгодно, а потім, після закінчення повноважень, помахати виборцям рукою. Тепер за висунення такого градоначальника відповідатиме своєю репутацією певна політична сила. Тому безвідповідальність, що панувала на місцях, має припинитися, або, принаймні, зменшитися. Страх перед тим, що ми повернемося до часів Леоніда Кучми, про яку говорять, мені здається необгрунтованою. Адже наше суспільство за останні роки стало зовсім іншим — встановити авторитарний режим навряд чи комусь удасться. Проте люди хочуть елементарного порядку в країні й поки що ситуація розвивається в цьому напрямі.

«ПІД РОЗДАЧУ ПОТРАПИЛИ НАВІТЬ СОЮЗНИКИ НОВОЇ ВЛАДИ»

Ігор ЖДАНОВ, президент Аналітичного центру «Відкрита політика»:

— Коли в парламенті є правляча коаліція, більшість питань вирішуються результативніше. І в цьому потрібно віддати належне новій владі. Водночас якщо говорити про економіку, то ми не побачили знакових законопроектів, які були б спрямовані на вирішення нагальних економічних проблем та проведення структурних реформ. Проект Податкового кодексу, як зазначив віце-прем’єр Сергій Тігіпко, — це напівфабрикат, а тому його розгляд було перенесено на осінь. Бюджетний кодекс, у свою чергу, не вносить жодних кардинальних змін до бюджетної системи держави. Так, є в ньому цілком правильні положення, але ці зміни не вирішують ситуації. Тому що по суті не реформують, а просто залатують дірки в наявній системі. У сфері економіки за ці півроку не було проведено системних реформ, незважаючи на активну роботу парламентаріїв.

Сфера зовнішньої та внутрішньої політики, до якої належать більш політизовані питання, зазнала не лише зміщення акцентів, а й якісних змін, що не можуть не турбувати. Насамперед, це пов’язано з ухваленням закону «Про місцеві вибори». Із запровадженням мажоритарної складової однозначно було підвищено ризик застосування адміністративного ресурсу під час виборів. Також у законі містяться серйозні обмеження, пов’язані зі штучним обмеженням участі у виборах нових партій, що мають підтримку в суспільстві. Це політичні сили Гриценка, Кириленка, Яценюка. Під роздачу потрапив навіть союзник нової влади зі своєю партією «Сильна Україна» Сергій Тігіпко. Дуже багато запитань до цього закону, оскільки він обмежує права громадян. Зокрема, право на самовисування, забезпечене Конституцією.

Інший закон, через який виникло багато запитань, — це закон «Про судоустрій», який ставить судову гілку в залежність від виконавчої, знищує Верховний Суд, ускладнює судову систему.

Було прийнято закон «Про основи внутрішньої та зовнішньої політики», який містить зафіксовану відмову від євроатлантичної інтеграції. Усі ці закони, а особливо закон про місцеві вибори, були прийняті миттєво. З одного боку, ефективність та оперативність, а з іншого, дивлячись на все це уважніше, стає очевидним, що жодної поправки від опозиції взято до уваги не було. Тому не завжди кількість законів на тлі їхнього антидемократичного змісту демонструє ефективність роботи парламенту. Втішно, втім, що вдалося внести поправки до закону «Про референдум», який пересунули на осінь. Так само відтермінували прийняття нового Податкового кодексу, до якого було внесено рекордну кількість поправок — 5 300. Оцінки досить суперечливі, з огляду на саму суперечливість діяльності ВР. Вникаючи в суть законопроектів, доречно пригадати, що під час прийняття законів не було враховано думку експертів, суспільства, опозиції. На жаль, це саме ті якісні зміни, які спрямовані на побудову в Україні керованої демократії.

«СЕСІЯ ЗГОРТАННЯ ДЕМОКРАТІЇ»

Костянтин МАТВІЄНКО, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:

— Негативи — це закони про судоустрій, про місцеві вибори. Цю сесію Верховної Ради можна назвати сесією згортання демократії в Україні. Це стосується і якості виборчої системи, і підприємництва, і багатьох інших сфер. Дуже добре, що уряд відкликав проект Податкового кодексу. Але самий напрямок думок урядовців викликає величезний острах. Оскільки абсолютно серйозно сприймалися норми про обкладання податком депозитів, про безперешкодне заходження працівників податкової інспекції до приватних приміщень. І ці норми могли стати реальністю, якби кодекс було прийнято.

Ця сесія продемонструвала самоліквідацію парламентаризму як такого. Бо коли парламент іде на такі кроки, то це вже не парламент. Уперше в історії України закон «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» приймався без прямої трансляції, вночі й без потрібної кількості депутатів, а ті, хто був у залі, як піаністи, бігали й натискали на кнопки.

Крім того, ми бачимо, що й у владній команді відбуваються якісь дивні пертурбації — щойно призначені посадовці позбавляються своїх посад без зрозумілої мотивації. Якщо Шуфрича звільнили через те, що треба було задовольнити чиїсь кадрові амбіції. Якщо це є відверта позиція Партії регіонів — торгувати посадами, і це публічно декларується, тоді знищується й сама ідея партійної демократії.

Підсумки сесії: економіка на межі, демократія, включаючи парламентаризм та місцеве самоврядування, — на межі, судочинство на межі. Нічого позитивного за результатами я не бачу.

«ПАРЛАМЕНТ ВТРАТИВ ФУНКЦІЮ КОНТРОЛЮЮЧОГО ОРГАНУ»

Олександр ПАЛІЙ, кандидат політичних наук:

— Позитивним є те, що дві фракції продемонстрували — вони не хочуть іти повністю в руслі політики правлячої партії. Конкретний приклад — голосування за закон про референдум.

Негативів, звісно, набагато більше. Насамперед, це участь Верховної Ради в узурпації влади. Адже всупереч Конституції уряд було сформовано не за результатами парламентських виборів 2007 року. Тобто було порушено Конституцію, здоровий глузд, принцип відповідності результатам волевиявлення. Взагалі, відбулася ціла низка кроків, в конституційності яких виникають величезні сумніви...

Було ухвалено дуже непрофесійний бюджет, що взагалі став шокуючим для країни, яка перебуває у фазі гострої економічної кризи. Я кажу про 20-відсоткове зростання за всіма витратами державних органів, маються на увазі адміністративні. І це відбувалося в той час, коли економіка України переживала критичне падіння валового внутрішнього продукту. У світі ж — навпаки, країни борються з економічною кризою шляхом скорочення адміністративних витрат. Взагалі першим, хто страждає від скорочень витрат у Європі, є державний службовець, а в нас — усе навпаки... Це рідкісний рівень цинізму й безвідповідальності.

Ми постійно бачили, що самі депутати нехтують Конституцією, коли в залі за присутності сорока чи п’ятдесяти депутатів, приймаються рішення. Парламент втратив свою парламентську функцію контролюючого органу. Він перетворився на штампувальну машинку. На жаль, парламент втрачає зв’язок зі своїм реальним призначенням, тобто відповідальність перед суспільством.

«СТАБІЛІЗАЦІЯ, АЛЕ ЯКОЮ ЦІНОЮ?»

Олексій ГАРАНЬ, директор Школи політичної аналітики НУ «Києво-Могилянська академія»:

— Справді, Партії регіонів вдалося створити більшість у Верховній Раді, яка штампує рішення. Таким чином, влада все ж таки стабілізувалася, але й досі стоїть питання, якою ціною ця стабілізація відбулася і на що її буде спрямовано.

Безумовно, закони про регламент, про судоустрій, про місцеві вибори прийняті без висновків Венеціанської комісії, що засвідчує чітку та послідовну тенденцію до монополізації влади. Водночас позитивним моментом є те, що було відкладено розгляд проекту Податкового кодексу, оскільки він зазнав критики не тільки опозиції та експертного середовища, а й реакції Президента. Залишається сподівання, що цей документ усе ж таки вдасться покращити.

Після прийняття в першому читанні на осінь було відкладено закон про референдум. У цьому разі зіграла роль не лише критика опозиції та експертів, а й суперечності всередині Партії регіонів. Групи Ахметова та Клюєва явно не задоволені концентрацією влади в руках однієї особи та наближеністю групи «РосУкрЕнерго» до Президента. Очевидно, що цей закон був би занадто небезпечним для всіх бізнес-еліт. Незважаючи на тенденцію до монополізації влади, суперечності та контртенденції все ж мають місце. Врешті-решт, можна сказати, що поки обіцяних реформ ми не дочекалися, і навряд чи до місцевих виборів вони розпочнуться. Сьогодні влада не хоче йти на непопулярні рішення.

ПРО ОСОБИСТІ ІНТЕРЕСИ ПОЛІТИЧНОГО ВИЖИВАННЯ

Ігор БАЛИНСЬКИЙ, політичний експерт, викладач факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка:

— Аналізувати чергову сесію чинного парламенту досить складно, зважаючи на домінування в її роботі політичного чинника, пов’язаного з президентською кампанією. Звичайно, всі експерти казатимуть, що головною рисою цієї сесії є переформатування коаліції та створення швидкими темпами нової чисельної коаліції на підтримку владної команди Віктора Януковича і Миколи Азарова. Це, до певної міри, правильно, якщо говорити про головний політичний принцип, котрий характеризував роботу цієї сесії.

Якщо спробувати підсумувати, чим ця сесія запам’яталася мені особисто, то я назвав би три ключових моменти. По-перше, український парламент до цього часу, на мою думку, не може стати центром самостійного впливу на прийняття політичних рішень. На підтвердження такого не зовсім приємного висновку я навів би два аргументи. Перший — масовий перехід народних депутатів від провладних до моменту завершення президентських виборів фракцій Блоку Юлії Тимошенко і блоку «Наша Україна — Народна самооборона» до нової провладної коаліції вже під крилом Партії регіонів. Причому цей масовий перехід відбувався під абсурдними, цинічними гаслами турботи чи то про конкретний регіон, чи то про конкретне підприємство тощо. Для мене є очевидним: український парламент, починаючи з кінця 1990-х і дотепер, через свій політичний цинізм не став і, вочевидь, так і не зможе найближчими роками бути самостійним центром впливу на прийняття політичних рішень.

Мій другий аргумент — некритичне одностайне схвалення більшості ініціатив нової провладної команди в парламенті наштовхує на думку, що депутати, які є сьогодні у Верховній Раді, не мають бодай базових уявлень і знань про те, в чому полягає робота парламентарія і яка на ньому лежить відповідальність за прийняті рішення. Найкращою ілюстрацією цього стадного прийняття рішень є голосування за нову версію закону про місцеві вибори, де лише сліпий міг не помітити низки суперечливих положень, які вступають у конфлікт з Конституцією України. Також мені видається, що український парламент, зокрема на останній сесії, зафіксував дуже важливу з погляду суспільства річ: цей парламент є абсолютно неідеологічний у класичному розумінні ідеології, оскільки керується або особистими інтересами, або інтересами політичного виживання (політичної доцільності). Як приклад, з огляду на це можу назвати бодай прізвище Давида Жванії — періоду 2005—2006 рр. й літа — 2010 року.

Мій третій висновок такий: цей парламент не навчився приймати рішення на основі вироблених компромісів, відтак він ніколи не матиме авторитету й поваги в суспільстві.

«ФОРМУВАННЯ НОВОЇ МОДЕЛІ В ДЕРЖАВІ»

Олесь СТАРОВОЙТ, депутат Львівської обласної ради:

— Минула сесія Верховної Ради розпочала формування абсолютно нової владно-тоталітарної моделі в Українській державі. Це видно з усіх основних законопроектів, що приймаються. Передусім, це формування моделі, економічна система якої служитиме лише кільком сім’ям в Україні. Це видно з проектів Податкового і Бюджетного кодексів. Фактично вони дають можливість розвивати економіку лише великому капіталу, знищуючи малий і середній бізнес. Розуміючи, що це може спричинити певні незгоди з боку громадян, пропонується кілька законопроектів, які, фактично, з одного боку, відкидають народ від влади (це стосується законів про референдум, про вибори до місцевих органів влади, а ще спроба протягнути кілька законів, які стосуються засобів масової інформації, кадрових рішень щодо ЗМІ), з іншого — спроба протягнути закони, які забороняють будь-які масові акції протесту. Тому маємо насправді дуже сумну статистику з останньої сесії ВР.

Партія регіонів робить усе для того, щоб при владі була тільки вона і приєднані до неї «тушки». Регіонали вже не рахуються з фракцією Литвина, комуністами, які мало що вирішують у коаліції. Переконаний, що ПР дуже скоро вже не будуть потрібні ані БЛ, ані КПУ. Є дуже небезпечним, що влада сьогодні сконцентрувалася в руках Президента. Парламент майже нічого не вирішує. Якщо тільки одна сесія Верховної Ради пройшла з такими темпами, то чого чекати 2011 року — тоталітаризму?

«НЕ РОБИТЬСЯ НАВІТЬ ОГЛЯДКИ НА ОПОЗИЦІЮ»

Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, ведучий політичних новин на FM-радіостанції «Луцьк», викладач кафедри політології Волинського національного університету імені Лесі Українки:

— Як і передбачалося, на цій сесії закони приймалися майже одностайно, коаліційною більшістю. Тобто нинішній парламент є абсолютно прогнозованим, керованим і контрольованим. Знову неприємно вражати постійні зради, переходи з «бютівської» та «нашоукраїнської» фракцій до фракції Партії регіонів. Причому на чолі з олігархами, які фінансували виборчу кампанію цих політичних сил і займали перші місця в партійних списках. Таке враження, що Україна завмерла в очікуванні, чи матиме на осінь фракція Партії регіонів у парламенті 300 голосів, чи не матиме. Якщо така політична сила, така влада матиме конституційну більшість, то буде перекроєне не лише правове поле України, а постане питання взагалі про існування України. Можливо, держава Україна на політичній карті світу й існуватиме, проте чи буде це саме Україна українська, то це є великим питанням.

Загалом неприємно дивувало, що парламент приймав закони під певну політичну силу. Це по-перше. По-друге, не робиться навіть оглядки на опозицію. Як розповідала мені Ксенія Ляпіна, з якою днями провів розмову по радіостанції «Луцьк» (вона, до речі, отримала дуже багато запитань від слухачів), в опозиції таке враження, що нинішня влада ніби оточує себе окопами. Вирила з благословення Верховної Ради одну лінію, другу, третю, і їй у них добре. І дістати потім їх звідти буде проблемно... По-третє, дивує, що депутати пішли аж на двомісячні канікули в такий кризовий час. Причому не секрет, що відпочинок не коштує їм, як простим смертним, аж так багато. І найголовніше, що нинішній парламент дуже вже сприяв тому, аби тривала зачистка неугодних цій владі, свідченням чого є і закон про вибори до органів місцевого самоврядування, адже він має антидемократичний характер, виборчого права позбавляються громадяни, які підтримують не владні, а альтернативні органи.

«ПАРЛАМЕНТАРІЗМ ПОТРЕБУЄ ДОКОРІННИХ РЕФОРМ»

Володимир ПРИТУЛА, керівник комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Якщо раніше депутатам Верховної Ради України робили справедливі закиди в анархізмі, некерованості, безвідповідальності перед виборцями, перед інтересами держави і народу, то сьогодні ми бачимо, що Верховна Рада перетворилася на кнопкодавів. Парламентська більшість абсолютно керована, воля депутатів подавлена, все робиться автоматично. Є штаб, який ухвалює рішення про те, як голосувати, а депутати просто виконують його волю. Депутати — безвідповідальні виконавці сторонньої ролі. Єдиний виняток — голосування про референдум. Кілька фракцій збунтувалися з огляду на те, що вони втратили перспективу на наступних виборах.

Звичайно, ні попередня, ні теперішня Верховна Рада не являють собою втілення того парламентаризму, який потрібен нашій державі й народові. Парламентаризм в Україні потребує докорінних реформ. Навіть за умови, якщо країну буде перетворено на президентсько-парламентську республіку, роль парламенту мала б бути значною. Парламент мав би бути не додатком і виконавцем волі президента, а самостійною гілкою представницької влади.