I зірка шерифа — в нагороду
Вдивляючись у пройдений шлях, Іван Самійлович Задорожнюк знову й знову згадує все своє нелегке життя. На скільки людських доль вистачило б трагедій, поневірянь, горя. Але й радості, щастя було відміряно чимало. Вісімдесят три роки прожив на цій землі. Дитинство та юність були важкими й суворими. Довелось пізнати і голод, і бідність.
Були й приємні дні. З якою гордістю ще хлопчаком сідав він за кермо трактора! До війни ж тракторист був найповажнішою людиною в селі. Старався виправдати довіру. Не міг же він підвести свого батька, який був головою колгоспу.
Війна... Кожного разу, коли він згадує це слово або чує його, серце крає біль. На початку війни в Криму смертю хоробрих загинув брат — старший лейтенант Олексій Задорожнюк. Після звільнення рідного села Маринівка Доманівського району нинішньої Миколаївської області в числі перших Іван з’явився на призовний пункт.
Спочатку, як спеціаліста, вирішили направити в танкову частину, але, враховуючи добрий фізичний стан, зарахували до складу гвардійської 6-ї повітряно-десантної червонопрапорної ордена Суворова Кременчуцько-Знам’янської дивізії. На тренуваннях стрибав з парашутом з літаків і навіть з дирижабля. А потім — бої, бої, бої.
Міцний, селянської закваски хлопець швидко зарекомендував себе в боях як мужній і хоробрий воїн. Багато разів його станковий кулемет виявлявся в найнебезпечніших місцях. Одного разу його залишили для прикриття штабу частини від ворожого нападу, на який ніхто не чекав. Де взялись декілька сот угорців ніхто не зрозумів. І стріляв кулемет Задорожнюка безперервно. Офіцери заряджали стрічки, другий номер з’єднував їх. Так і відбилися.
Бої, бої... Стрімкий наступ, короткий перепочинок і знову — в бій. Найстрашніше для Івана було, коли летиш з парашутом у повітрі, а винищувач тебе, безсилого, розстрілює. А змінити напрямок польоту неможливо, тому що разом з тобою на парашуті летить кулемет.
Біль обпік ліву ногу. Потім було друге поранення в ту ж ногу під Братиславою.
Одного разу старший сержант Іван Задорожнюк на чолі двох відділень з двома протитанковими рушницями та двома кулеметами стояв у бойовому дозорі. Був день, як день. Стріляли наші, стріляли німці. Снаряди звично летіли над головами. Та раптом з’явився підбитий американський літак, який з останніх сил хотів долетіти на територію радянських військ. Не дотягнувши, сів на нейтральній території. Бій був короткий, але жорстокий. Коли врятовані американці через перекладача запитали, хто керував боєм, всі показали в бік пораненого командира. Один з американців зняв із себе невідомий нашим воїнам знак і приколов до гімнастерки сержанта. Це була зірка шерифа штату Монтана.
За два тижні до перемоги Іван Задорожнюк втратив праву ногу. Знаходячись у госпіталі, завдяки допомозі друзів все таки зумів розписатися на Рейхстазі. Щоб не втрачати час, лікуючись потім, закінчив курси і, повернувшись додому, працював зоотехніком, завідуючим складом машинно-тракторної станції, рахівником бурякопункту, обліковцем рільничої бригади, молочнотоварної ферми. У 1949 році зустрів свою долю — Катерину, з якою щасливо прожив більше п’ятдесяти років. Шість раз відвідували їхню домівку лелеки. Коли не стало дружини, спочатку жив сам, а потім до батька переїхав син Микола з дружиною Тетяною і дітьми. Спасибі їм, що добре ставляться до батька, який останнім часом важко хворіє. А улюбленцем Івана Самійловича є найменший онук Саша. В свої чотири роки він з дідусем вивчив усі бойові пісні, він є найкращим співрозмовником. А на 85-й день народження обіцяють приїхати, крім дітей, 13 онуків і 7 правнуків.
Після війни американці не забули про подвиг українського десантника. Коли в 1947 році йому вручали орден Червоної Зірки й медаль «За відвагу», було офіційно визнано й американську нагороду. Крім того, Іван Самійлович неодноразово одержував із США посилки й навіть гроші, його запрошували в гості. Але холодна війна внесла свої корективи. Майже 50 років зірка шерифа зберігалась у видовбаному в дерев’яному протезі гнізді. Образливо, що вже у наш час всі бойові нагороди Задорожнюка було викрадено. Потім їх було повернено, але зірка шерифа зникла, потрапивши, мабуть, в чиюсь приватну колекцію як рідкісна, а, можливо, й єдина бойова нагорода часів Другої світової війни.
