Нові ілюзії,

Схоже, українські політики не вміють учитися ні на своїх, ні на чужих помилках. Більше того, продовжують жити в ілюзіях, не бачачи, що відбувається у світі, покладаючись на допомогу інших. Яскравим підтвердженням цього є поведінка нинішньої влади та опозиції.

Представники обох таборів йшли на вибори під гаслами змін, обіцянок кращого життя, підвищення зарплат і пенсій. І це тоді, коли весь світ уразила фінансова та економічна криза, коли багата Європа говорить і до виборів, і після виборів про скорочення соціальних видатків, іншими словами — зарплат і пенсій.

Також вражає непослідовність української влади, зміна зовнішньополітичного курсу країни. Якщо «помаранчева влада» чітко орієнтувалась на західні та євроатлантичні структури (щоправда, нічого не роблячи при цьому, щоб реально інтегруватися до НАТО і ЄС), то нинішня олігархічно-комуністична коаліція, в якій домінує Партія регіонів, взяла курс на зближення з Росією. Якщо перші сподівались, що Захід нам допоможе, то другі покладають надію на Росію.

І схоже, що нинішня влада готова далеко зайти у відносинах з Росією. Причому не дуже перебираючи методами. Чого лише варта ратифікація так званих харківських угод у Верховній Раді, телекадри трансляції якої облетіли весь світ.

Викликає подив те, що при цьому влада не збирається радитися з громадськістю, експертами, пояснювати доцільність підписаних угод, які потребують ратифікації у парламенті. А що вже тоді говорити про міжурядові угоди?! Зараз ніхто не може зрозуміти, які чергові угоди буде підписано з Росією під час візиту російського президента до Києва 17-18 травня і які українські об’єкти чи, можливо, цілі галузі буде здано ради «економічного процвітання». Як повідомив учора представник президента у парламенті Юрій Мірошниченко, документи ще до кінця не опрацьовані.

Вражає те, що на словах нова влада говорить про європейську інтеграцію, але нічого не робить на практиці, щоб реально наблизитися до ЄС. Адже ухвалити зараз для коаліції будь-який закон не проблема. Загалом складається враження, що українські політики не бачать, що відбувається створення нової карти світу і Україна, загрузла у внутрішній боротьбі, опиняється далеко на обочині світових процесів.

Справді, Європа зараз переживає кризу, але чи розумно українській владі покладати надію на Росію, щоб вийти з економічної кризи? Тим більше, що європейці відзначають: Росія непередбачувана і є найбільшою загрозою навіть для Європи. (про це детальніше читайте на третій сторінці в інтерв’ю французького філософа Андре Глюксманна. — Авт.). Що виграє Україна від прагматичних відносин з Росією, як це зараз проголошується з боку російського керівництва? Немає від українського уряду пояснень, які ж такі нові технології можна отримати в Росії, яка робить ставку на модернізацію завдяки західним технологіям. Тим більше не зрозуміло, навіщо закуповувати додатково мільярди кубометрів газу замість того, щоб вкладати кошти в енергозбереження...

Незрозуміло, чому з боку Європи позитивно сприймається можливість об’єднання «Газпрому» і «Нафтогазу» — і це в той час, коли Брюссель наполягає на прозорості українського газового ринку. Як повідомив 11 травня УНІАН, у ЄС вважають, що питання об’єднання Газпрому і Нафтогазу — не їх справа.

Фактично українці зараз живуть в умовах недомовок або іншими словами обману. Тому виникає чимало запитань і до опозиції, щодо її спроможності протистояти владі. Що може зробити опозиція, аби запобігти поглинанню Російською Федерацією української власності? Чи спроможна нинішня опозиція підняти народ на «революцію більшості ради більшості», як про це говорить Андре Глюксманн, і зберегти для українців свободу, завойовану під час помаранчевої революції?