Серце Овна
Необхідність зустрічі з аритмологом виникла абсолютно несподівано. Все життя вона навіть у найдальші поїздки ніколи не брала жодних серцевих препаратів — просто потреби не було. Звичайно, й характер аж надто самовпевнений мала. Цієї весни, після одного жорстокого в своїй відвертості кредитно-депозитного розгляду на загальних зборах, де вона вперше зрозуміла нерозв’язність проблемного вузла, цій фізичній особі стало зле. Спочатку не надто, навіть діяли дитячі наївні втіхи — мовляв, впала велика бурулька, але ж залишилася живою, отже, все можна виправити. Навздогін звучало, вигадане людством на всі віки — може, все владнається. Та й жаліти себе постійно економічно недоцільно — робота гальмується.
Вже краще б вона відразу поплакала досхочу, розм’якла, а не трималася дуже стійко. Негативна хвиля розчарування наздогнала днів через п’ять із потрійною силою. Здорове серце раптом почало ніби вистрибувати, пульс знахабнів настільки, що дозволив вести свою гру: хоче — дає удар, хоче — пропускає. Так місяць, не розуміючи, що з нею відбувається, жінка «нарощувала» свою патологію, будучи глибоко упевненою, що, як завжди, переможе. Нарешті зібралася до лікаря. Треба сказати, що її поліклініка, як це раніше називалося, відомча. Не знаю, може, зараз це звучить інакше. Якщо чесно, то вона думала, що тієї взагалі вже не існує — чого тільки не траплялося з міською медициною за останні роки. Прийшла і здивувалася — ті ж самі чудові ялинки в лікарняному сквері, вазони з квітами ретельно вуалюють бідність, але скрізь чисто. Так, ремонту тут не було багато років, але фахівці ще залишилися. І гідні.
Знайомий приватний лікар з успішно-нинішніх, прочитавши згодом її непростий діагноз, був категоричним: поліклінічний рівень не той, аби робити такі висновки до ширшого обстеження і радити відразу хірургічне втручання. Вона ображено заперечила — це і мій рівень, і багатьох науковців, які отримують тут доступну та якісну (по можливості) медичну допомогу. Хоч ясно, що з таким діагнозом, якщо він підтвердиться, знадобляться кошти — і чималі.
Сидячи в кабінеті, жінка «з серцем» опинилася поряд із якоюсь пацієнткою, що скаржилась на свою температуру: весь час 35; ноги від цього не носять, уся як ватна. «І взагалі, — підсумувала вона — у мене самі проблеми. Чоловік давно залишив, 24-річний син, якого ростили удвох зі старою мамою, ще не влаштувався. Одним словом, у нього не все гаразд». Розуміючи, що найбільше хвилюють її синові справи, сусідка ненав’язливо уточнила — у чому ж нерв проблеми?
Співбесідниця відразу ожила, помолодшала — видно, що їй понад усе хотілося говорити саме про сина. Розповіла, що її хлопчик такий відкритий і незахищений. Після закінчення інституту, пропрацювавши три роки вчителем молодших класів і вихователем у групі продовженого дня, одного дня не витримав і втік у нікуди. З його англійським, уявляєте, — розвозить нині піцу. Отримує лише 1,5 тисячі гривень, а я, котра в минулому працювала в кіноіндустрії, сьогодні — доглядач у музеї. Як самі розумієте, за копійки. Так важко крутитися. Хапалася за все — і ось нагромадилося, все почало відмовляти. Звичайно, треба вміти проводити сортування важливих справ, не прагнути стати псевдоцезарем, який хапається за все одночасно, постійно нервуючи, панікуючи, не встигаючи. Прекрасно знаю, що цей стан накопичується і запам’ятовується організмом.
Вона увійшла в роль і вже почала всіх повчати (сама зізналася, що в музеї, коли немає відвідувачів, читає із захватом). Потрібно в один момент робити лише одну важливу річ. Якщо коротко: обідаєш — їж, ліг — спи, йдеш — іди, працюєш — працюй. Потрібно постійно тренувати свою здатність перемикатися, не зациклюватися на хворобливій темі. Це теж впливає на обставини, допомагає окреслити план виходу. Все це теоретично знаю. Якщо чесно, — зізналася вона, — я прийшла за неквапливою бесідою з доброзичливим лікарем, який розуміє мій стан, але в нього на таку розкіш часу немає. Ось поговорила з вами — наче допомогла сама собі. Лікар, проглянувши результати аналізів, теж, сподіваюся, заспокоїть. Можливо, незрозуміла недуга й відступить.
Для багатьох бути «вічними хворими», днювати в поліклініці, вимотуючи всіх сотнями симптомів, з образою помічаючи усмішки знайомих, які не хочуть зрозуміти, що їм дійсно погано, стало нормою. Правда, інколи «болі в усьому тілі», поганий настрій пояснюються постійним підхльостуванням себе. В результаті, стрес від поспіху може стати ніби членом сім’ї. І надовго.
Нарешті вийшла з кабінету «низькотемпературна» і радісно повідомила — у мене вже 36. Нарощу ще шість позначок і стану як морська губка — її як не три-перетирай, все одно повернеться до своєї цілісності. До того ж, хлопчик мій зараз щасливий, він вільний, як вітер. Щойно зателефонував і сказав, що ввечері привезе тістечка. Він такий добрий, а англійська й так при ньому. Більше не страждатиму — все не так погано.
Якби кожен сказав собі одного дня, точніше, наказав — дай відпочити батогу, яким підхльостуєш себе постійно. Відпочинь і, можливо, аритмолог незабаром похвалить хазяйку одного окремого серця. Овна, до речі.
