Пір’їна, віднесена вітром
Хоч і стверджують, що не буває другого шансу справити перше враження, заперечу. До вечірніх буйств у рамках щорічних днів «Французької весни», наприклад, на Софійській площі, ані звикнути не вдасться, ані забути. Знов і знов заворожливе перше враження від ангелів-акробатів, які літають у дивовижному танці над площею, можна прокручувати нескінченно. У цей весняний вечір артисти грали із глядачем так пустотливо і віртуозно, що простояла публіка все дійство, закинувши голову, дивуючись незвичайній трюковій виставі. Сценою слугували троси, натягнуті над площею на рівні дзвіниці, а інтер’єром — міська забудова і чудовий собор. Начебто ті ж звичні будівлі довкола, пам’ятник Богдану Хмельницькому, вічно прекрасна Софія. Вдень — це просто звичний, хоча й вишуканий маршрут у щоденних справах. Увечері площа, причепурена від нового підсвічування, французького шарму, будинків, що стали ще більш шикарними, приголомшила враз. Без жодних знижок уловила, відчувши особливе внутрішнє задоволення (втім, як і всі інші), не варто ставати навшпиньки перед великою Європою, заглядати їй в очі. Треба просто відповідати... як того вечора.
Було багато глядачів, і довкола по мобільниках переговорювалися знайомі та друзі, призначаючи зустрічі. Боячись загубитися, багато хто підбігав до пам’ятника і починав уточнювати: «Я у передніх ніг пам’ятника», «Я перед написом», «Шукай біля хвоста, тут вільніше».
Міліціонер підійшов до однієї з глядачок і ввічливо сказав, що в натовпі палити не можна. І уявіть собі, жінка миттєво відійшла до дерева на узбіччі — докурила, потім спокійно повернулася до друзів. На автобусній зупинці, впевнена, подібна розмова відбувалася б на підвищених тонах — знервований народ не церемониться. Тут, в оточенні краси, зворушені незвичністю небесних танців повітряних мімів і рафінованого інтер’єру, де панувало умиротворення, ніхто не хотів псувати свято ні собі, ні іншим. Правда, наші матусі не дарували паузи не лише собі, але й дітям. Біля мене стояла молода товстуха і постійно смикала свою дочку. Докучливо звучало щось подібне до такого: «Аліса, іди попроси у того дядька кульки. Бачиш, у нього скільки. Не соромся, а то і в житті все буде десь поруч, але не твоїм. Аліса, натягни шарф, похолодало. Аліса, не відходь і не сутулься». Продовжувати можна нескінченно, але зовсім нецікаво. У цей час загравали з публікою міми, взявши у свої партнери і величезного надувного ангела, розміром із тролейбус. Зверху летіли буквально кілограми білого, пухнастого пір’я, і ця пухова ковдра вмить накрила площу. Одразу розпочалася дивна гра. Весела, в основному молода публіка почала обсипатися цим дарованим пухом, перекидатися в ньому. Голови стали білими, ніби ми наділи старовинні перуки. Раптово піднявся сильний вітер і пух-перо, відчувши себе абсолютним господарем цього вечора, полетіло бешкетувати найближчими вулицями. На наступний ранок спостерігала, яка кількість двірників вийшла на прибирання. Пух збирали в мішки і тачки, в кульки і візки, а він, легкий і легковажний, грав свою незаплановану виставу, ховався в затишні куточки. Впевнена, поблизу площі й досить далеко від неї зустрічатися він буде ще довго. Всім, хто не знав, звідки ця біла чудасія, пояснювали ті, які знають: тут була така вистава! Чесно скажу, двірники цього захвату не поділяли.
Помітила, і таке буває часто, — навіть на дуже захоплюючій виставі, не припиняючи стежити за усім тим, що відбувається, час від часу ловиш себе на тому, що думаєш про те, що тебе хвилює. І скільки не повторювала подумки свою улюблену пораду: візьми дощ і сонце — і створи веселку, аналогія з летючим пір’ям нав’язливо переслідувала, і я чітко зрозуміла — так само поніс незрозумілий вітер мій депозит. Хоч я намагаюся повернути свої гроші, натикаюся на стіну нерозуміння і подиву — що, лише вам гроші потрібні, не треба було довірятися. ЧГ — чужі гроші гуляють містом, осідаючи лише в потрібних кишенях, граючись у дворах, залітають лише в потрібні вікна. Та це не лагідні пір’їнки, а реальність. Чужих грошей, виявляється, не буває. Це просто твої гроші, що стали в якійсь непривабливій грі для тебе чужими, а хто автор — не докопаєшся. Думаючи про все це, підставляла обличчя білому пуху, що летів на мене, ніби умиваючись, ніжилася у його м’якості.
Міми тим часом дражнили то своєю недоступністю, пролітаючи з неймовірною швидкістю по тросах вгорі, то спускалися так низько, що можна було майже дотягнутися до простягнутої руки ангела.
Побачивши прямо перед собою обличчя міма, приготувалася почути щось підбадьорююче, але, побачивши його очі, все зрозуміла. Чи то через грим, чи за об’єктивкою, вони зізналися мені: це я для вас сьогодні став білим і пухнастим. У мене теж стільки проблем. Ви мені допомогли, а я вам.
Ось у цьому і вся таємниця.
