«Останній цвях»?

Віце-прем’єр Борис Колесников, представник уряду на церемонії, так і сказав: «За дорученням Президента і прем’єр-міністра представляю нового старого губернатора». Справді, до молодих і перспективних Сергія Рижука не зарахуєш — йому вже 60 років. Свого часу він закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут, за його плечима — шлях від рядового працівника колгоспу через роботу в комсомольських і компартійних органах до посади міністра (у 2002—2004 роках очолював Міністерство аграрної політики, а кілька років до того, в тому числі за часів прем’єрства Віктора Ющенка, був у ньому заступником міністра та державним секретарем). Певно, за збігом обставин (хоча взагалі-то такий варіант бачимо часто) саме на цей період у три роки прийшовся спочатку захист кандидатської, а згодом і докторської дисертацій з агроекології осушування поліських ѓрунтів. Щоправда, широкого розголосу практична цінність цих розробок не набула (можливо, у фаховому середовищі інакше). Окрім того, нині він є членом-кореспондентом Української академії аграрних наук. Але попри це, якихось суттєвих проривів у господарській і соціальній сферах Житомирщини за його губернаторства не спостерігалось.

Після того, як у лютому 2005 року Сергія Рижука було звільнено з губернаторської посади (в журналістських колах багато говорили, що той до останнього дня сподівався, що його залишать), він відійшов від Народної партії Володимира Литвина і пристав до «регіоналів», а вже 2006 року потрапив за їхніми списками до парламенту, щоправда — в «останньому вагоні», бо посідав там вельми скромне місце № 189. Історія повторилася й на виборах 2007 року — він був у списках «регіоналів» під номером 176. Тому досить імовірними здаються умовиводи деяких житомирських колег про те, що Сергій Рижук не вважається за свого у середовищі Партії регіонів і що він ліпше б залишився у Києві, щоб очолити комітет з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради, після того як колишній голова комітету Микола Присяжнюк став міністром.

У першій губернаторській промові Сергій Рижук, неодноразово подякувавши Вікторові Януковичу та Миколі Азарову, висловив тезу, що Житомирщина має позбавитися визначення депресивної і дотаційної області, але з цією зовні привабливою ідеєю С. Рижук виступав і раніше. Одним із шляхів має стати запровадження для області статусу спеціальної економічної зони з особливими умовами оподаткування нового імпортованого обладнання. Побіжно зауважимо, що дев’ять районів області подібні пільги вже досі мали, але тоді податківці не втомлювалися вказувати на те, що платежі до бюджету від тих пільг зникали у невідомому напрямку. Сумнівною здалася пропозиція повернути Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (спеціалізація — видобуток і збагачення титанового концентрату), яка колись вже звучала з його уст: Юлії Тимошенко за часів прем’єрства не вдалося забрати його майно від структур, близьких до відомого олігарха Дмитра Фірташа, тож навряд ця ідея стане реальною сьогодні, коли люди останнього зайняли ряд чільних постів у державі.

Щодо кадрової політики, то новий старий губернатор обіцяв уважно ставитися до звільнення або призначення кожного кандидата, виділивши професіоналізм як головний критерій відбору. Що ж, «професіоналів» на деяких міністерських посадах ми вже побачили, й на Житомирщині навряд буде по-іншому, тим більше, що незадовго до останніх виборів саме Сергій Рижук на конференції житомирських «регіоналів» гучно пообіцяв «забити останнього цвяха в труну «помаранчевої» команди». Отже, велике запитання: ким прийшов він на Житомирщину — лідером, який захоче сконсолідувати регіон, чи «могильщиком» для того, що було зроблено раніше.

За всього критичного ставлення до постійної зміни очільників області впродовж 2005—2007 років автор вважає необхідним відзначити, що крім кризових явищ другої половини 2008 року і 2009 року, на Житомирщині спостерігалося стійке економічне зростання, відкривалися різні соціальні об’єкти. До того ж, губернаторська команда на Житомирщині була скоріше варіантом широкої коаліції, бо один заступник голови ОДА був членом Партії регіонів, двоє представляли Народну партію спікера ВРУ, ще один був членом «Батьківщини». Щоправда, ситуація залежатиме скоріше не від С. Рижука, а від апетитів нової владної команди, яка навряд чи упустить можливість повернути в свій бік матеріальні й фінансові потоки області. Стримати їх можуть хіба що органи місцевого самоврядування. В облраді, наприклад, останніми роками при вирішенні майнових і більшості земельних питань спостерігався зворушливий консенсус практично всіх політичних сил, незалежно від їхньої забарвлення. Автор колись указував у «Дні», що в цьому органі ймовірним варіантом є досягнення згоди на основі «дерибану», і так воно врешті-решт і вийшло. Тому невипадковою виглядає рокіровка в її керівництві буквально напередодні призначення нового губернатора: замість соціаліста Михайла Дімонта на посаду заступника голови облради майже одностайно обрали «регіонала» Андрія Дяченка — мабуть, і бютівці, і частина «нашоукраїнців», котрі в цьому органі вкупі складають більшість, вирішили не ставати в опозицію до нового керівництва держави принаймні до нових місцевих виборів.