ЩОДЕННИК

15 січня

У дорослих теж є свої казки. В дитинстві за нас їх придумують інші, а коли ми стаємо старшими, то самі вже вигадуємо, що б таке для нас стало ідеальним, безхмарним, але, на жаль, нереальним. Це — наші мрії. Ніхто не замислюється, що казка — це ідеалізований стереотипний світ, де все має одну й ту ж кульмінацію, але це світ, у якому хочеться жити. Нам хочеться бути впевненими, що коли ми переживемо якесь зло, то його обов’язково поборе якесь добро. Казка має свої правила, і там — як хочеш — можеш фантазувати, адже наперед знаєш її кінець. А мрія — це те саме. Коли мрієш про кохану людину, то не хочеться, принаймні сьогодні, уявляти банальні речі, хочеться пригод. От і їм ми присвячуємо багато своїх думок, сили своєї фантазії та її можливості. Часто не хочеться сприймати реальність, а хочеться погратися нею, надати їй своїх характерних особливостей. Ми хочемо керувати ситуаціями, ми хочемо контролювати події. Ніхто не в змозі зрозуміти сам себе повністю, адже ніхто не бачить себе з боку. Коли ходиш лісом, не можеш зрозуміти, де вихід, а коли дивишся на нього згори, то усвідомлюєш, що вихід — це твій погляд з іншого боку. Не кожен вартий могутності відразу, до цього треба рости, як рослина до сонця. Сьогодні ми така ж рослина, а до неба ще далеко. Вся суть у тому, що людина мало думає про себе, як істоту сильну, перспективну, істоту майбутнього. Людина — це не лише м’язи, не лише просто таки мозок, який думає цифрами. Людина — це те, що у неї всередині. Чим більший заряд її енергії, тим більше мілкіших комах летить до неї. Усі хочуть спожити енергію нового світу. От тому ми і живемо, як один великий мурашник. Ми хочемо вкрасти, а не створити.