Аргумент для розуму
Із цікавістю читаю вашу газету, незважаючи на те, що мої останні статті так у ній і не з’явилися. Цього разу хочу звернутися з одним проханням. Воно пов’язане з короткою заміткою Антона Турчака «Де вихід?» («День» №166 від 18.09.09, с. 21), яка свідчить про глибину та масштаб страшної дезорієнтації нашої суспільної свідомості, про що я постійно повторюю у своїх роботах.
Засмучуючись, що на круглому столі провідних академіків-суспільствознавців «18 років незалежності України: досягнення та втрати» (звіт І. Сюндюкова в «Дні» №146) «...маститі вчені не запропонували ні оригінальних ідей, ні путніх пропозицій», він, на мою думку, заблукав у трьох соснах. Турчак пише: «Ліберально-демократична ідеологія державною бути не може, кожний громадянин демократичної країни може мати свої переконання, і ніхто не має права нав’язувати йому будь-які інші переконання».
Із «нав’язуванням» переконань мені все зрозуміло, а ось щодо іншого... Мені незрозуміло, наприклад, чи можна ототожнювати ліберально-демократичну ідеологію з лібералізмом чи ні? Я чомусь схильний вважати, що це — одне й те саме. А якщо так, то право кожного громадянина мати свої власні переконання, в які ніхто не повинен втручатися, — саме і є центральною ідеєю лібералізму і, отже, ліберально-демократичної ідеології. Звідси слідує, що якщо це право прописане в Основному Законі країни, то хоче того пан А. Турчак чи ні, а суб’єкт Україна з такою Конституцією відразу знаходить свою державну ідеологію. Незалежно від того, говориться про це відкритим текстом у її ОЗ чи ні, нею стає лібералізм, тобто та сама ліберально-демократична ідеологія, про яку згаданий вчений говорить. Тому вважаю, що досить нам демонструвати свій убогий інтелектуальний рівень, потрібно, нарешті, чесно визнати, що з липня 1996 року ми, хоч і анонімно, але маємо свою державну ідеологію. За формою та змістом ліберально-демократичну. Переконаний, що конституційно узаконену свободу переконань і всього іншого лише так і можна кваліфікувати.
Але припустимо, що я помиляюся. Думка про це спонукає мене переконливо просити вашу газету звернутися до справжнього професіонала з проханням роз’яснити на сторінках «Дня», що до чого. Хотілося б, щоб за це взявся, наприклад, Сергій Грабовський. Адже він у самому Київському університеті ім. Т. Шевченка вивчився на філософа, а в студентські роки навіть прочитав, за його словами, 50 томів творів комуністичних вождів. Судячи з низки останніх статей С. Грабовського, немає сумнівів, що йому це під силу.
Сьогодні ми обговорюємо проект Конституції Віктора Ющенка. На жаль, руку до його змісту приклали якщо не ті ж самі «маститі вчені» — учасники вищезазначеного круглого столу — то їхні, я б сказав, «брати по розуму». У результаті національна морально-духовна основа України в ньому знову не визначена. Ми, як і 1996 року, наступаємо на ті ж самі ліберальні ідеологічні граблі. Скільки ж це триватиме? Виходить прямо як у сюжеті з «Капрічос» Франциско Гойї «Сон розуму породжує чудовиськ». Образно кажучи, Україна цими чудовиськами сьогодні розривається на частини вже в прямому значенні, тому наш громадянсько-суспільний розум потрібно терміново будити!
