Сьогодні в Раді будуть кадри...

Сьогодні, вже вдруге впродовж поточного тижня, з подачі соратників прем’єра Юлії Тимошенко парламентарії зберуться на позачергове засідання ВР. Складно прогнозувати напевно, чи дадуть сьогодні регіонали (а в коаліціянтів для проведення голосувань із кадрових питань є навіть більше необхідного мінімуму в 226 голосів) влити «свіжу кров» у Кабмін. Однак хочеться звернути увагу на інший момент — безпосередньо підходи до кадрової політики.

Для того, щоб заручитися підтримкою і комуністів, і «принципових» представників фракції НУ-НС Юлія Тимошенко направо-наліво роздає посади в різних державних відомствах близьким людям цих депутатів. А якщо завтра в держконторах закінчаться крісла, чим задобрити парламентаріїв? Словом, зрозуміло, що такі підходи до кадрової політики так само близькі до європейських стандартів, як небо до землі. І невідомо, яка з двох причин є джерелом кризових бід останніх років — політреформа, що розбалансувала повноваження представників різних гілок влади, чи кон’юнктурний, непрофесійний, бездарний підхід вищого керівництва країни до розставляння кадрів, починаючи від чиновників столиці, завершуючи клерками в глибокій сільській глибинці. Про кадрову політику та інші поточні питання політичного порядку денного «День» розмовляє з головою правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимиром Фесенком.

— Володимире В’ячеславовичу, в п’ятницю з подачі БЮТ знову відбудеться друге за поточний тиждень позачергове засідання парламенту. У середу, як відомо, представники Партії регіонів заблокували трибуну та президію ВР під приводом прийняття в другому читанні і загалом законопроекту про підвищення «мінімалки». Як ви вважаєте, скільки в діях «синьо-білих» економіки, скільки — політики, і як ви оцінюєте шанси провести міністерські голосування в п’ятницю?

— Щодо першої частини запитання, то, на мій погляд, очевидно, що це виключно політична проблема. Питання про підвищення прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати — це лише підстава і певна політична технологія, оскільки так регіонали ставлять уряд «на шпагат». Якщо буде затверджене рішення, на якому вони наполягають, звичайно ж, буде дефіцит державного бюджету, а він і так великий (як прямий, так і прихований). Якщо ж виконувати це рішення, то доведеться друкувати гроші, а це інфляція, що буде напередодні президентських виборів дуже вигідна регіоналам. Партія регіонів виграє: вони ініціювали підвищення зарплат, а разом із тим інфляційна хвиля ляже на плечі уряду. Це подвійний удар. Й, крім того, це може призвести до збоїв своєчасних виплат зарплат та пенсій. Тож у цьому випадку йдеться виключно про політику, а не економіку.

Економічні мотиви — це, зокрема, і зручний спосіб заблокувати кадрове оновлення уряду. І Президенту, і Партії регіонів вигідно залишати Кабінет Міністрів урядом пустих крісел. Якщо ж ці вакансії будуть заповнені (в КМУ порожні нині чотири міністерські посади — МЗС, Міноборони, Мінфіну, Мінтрансу. — Авт.) один із важливих аргументів критики уряду зникає. Тому, власне, опозиція й намагається зірвати кадрові ініціативи уряду. Чи вдасться влити «нову кров» у Кабмін у п’ятницю? Це значною мірою залежить від того, чи буде знайдений компроміс у конфліктних питаннях.

— Уряд вніс подання на розгляд депутатського корпусу шести кандидатів на міністерські і віце-прем’єрські посади. Кабмін пропонує призначити віце-прем’єрами ректора Київського політехнічного інституту Михайла Згуровського і мера Кривого Рогу Юрія Любоненка. Повноваження керувати фінансами країни пані Тимошенко пропонує делегувати заступнику Податкової адміністрації Федору Ярошенку. Крісло міністра транспорту збираються віддати автомобільному магнату з фракції БЮТ Таріелу Васадзе, а портфель міністра юстиції — депутату від НУ-НС і колишньому прокурору Криму Віктору Шемчуку. Керувати вугільною галуззю України в уряді пропонують депутату-нашоукраїнцю Олександру Клименку. Як ви оцінюєте цих кандидатів?

— Знаєте, в кожному окремому випадку виконуються свої функції. Наприклад, призначення Любоненка — це жест у бік регіональних еліт. Це, до речі, спроба реалізації домовленостей із мерами міст, досягнута ще навесні. А ось щодо Ярошенка — дуже цікаве запитання. Адже він людина, здавалося б, близька до регіоналів, однак вони навряд чи голосуватимуть за кадрові рішення. Загалом, щодо Ярошенка проводиться досить тонка технологія: якщо він буде затверджений, Азарову буде складно критикувати уряд, оскільки за фінанси відповідатиме людина, близька до нього. Близька за досвідом, ментально близька тощо.

Зміна міністра вугільної промисловості? Тут, швидше, пошук додаткових голосів. Стосовно призначення Згуровського, це, крім усього іншого, — розв’язання в перспективі проблеми кворуму в Кабміні.

Щодо кандидатури міністра юстиції подвійна дія. З одного боку, усувається Оніщук, близький до Президента, з іншого — до нього є претензії самої Тимошенко. Крім цього, йдеться, звичайно ж, про подальшу лояльність однієї з груп фракції «Наша Україна — Народна Самооборона» (мається на увазі група Юрія Луценка, до якої близький пан Шемчук. — Авт.). У цьому випадку вирішується питання формування ситуативної більшості, щоб заручитися голосами для проведення кадрових голосувань для того, щоб вирішити нарешті проблему пустих крісел у Кабміні.

— Є ще одне важливе, якщо не сказати — одне з ключових відомств — транспорту та зв’язку.

— Стосовно Таріела Васадзе, то його кандидатура, скажімо так, невипадкова. По-перше, його й раніше розглядали як голову Мінтрансу, по-друге, нині для самого Васадзе важливо використати цю посаду для збереження автомобільної галузі та певною мірою забезпечити свої бізнес-інтереси. До речі, ще один цікавий момент. Є інформація, що цю кандидатуру можуть підтримати комуністи. Дуже цікаво, чому вони раптом вирішили підтримати саме цю кандидатуру?

Антимонопольний комітет та Держтелерадіо — це спроба знайти компроміс із не дуже надійними союзниками з НУ-НС. У цьому випадку йдеться про групу «Приват» і Третьякова. На ці посади пропонуються люди, близькі до групи «Приват» і Третьякова, що знову-таки надає можливість отримати додаткові голоси при розгляді кадрових питань.

— Парламентарії ухвалили в першому читанні законопроект про зменшення президентської виборчої кампанії з 120 до 90 днів. Як ви вважаєте, чим зумовлене це рішення?

— Це, як відомо, було ініціативою не лише уряду, БЮТ або Партії регіонів, а в цьому полягав інтерес багатьох політичних сил. Передусім, потрібно сказати про банальний і разом із тим державний інтерес — економію коштів. По-перше, це економія бюджетних коштів, передбачених на фінансування виборчої кампанії, по-друге, це економія коштів політичних сил, оскільки зменшується термін проведення агітаційної кампанії. Ну і, врешті-решт, тут грає роль психологічний чинник. Після короткої виборчої кампанії 2007 року ніхто більше не бажає розтягувати виборче «задоволення» на цілих чотири місяці.

Разом із тим, я не бачу в цьому рішенні особливих преференцій для фаворитів, про що говорять деякі експерти. Навпаки, є низка «за» для нових політиків, які братимуть участь у цих виборах. В умовах довгої виборчої кампанії необхідно офіційно реєструвати всі витрати на агітацію. А ось якщо кампанія буде коротшою, то в принципі засоби, які так чи інакше підуть на розкручування (зараз, у вересні), не потрібно буде декларувати.

— З’їзд «Нашої України» зобов’язав усіх нашоукраїнців в тижневий термін вийти з коаліції. Разом із тим міністри від НУ залишаються в уряді. Як розуміти тактику — бути у владі й трошки в опозиції?

— Рішення з’їзду — це суто політичне рішення. У ході з’їзду була продемонстрована опозиційність до уряду Тимошенко і, відповідно, необхідно було продемонструвати жорстку позицію щодо тих, хто не дотримується партійної дисципліни. Разом із тим юридичних наслідків це рішення не матиме. Крім цього, Тимошенко зіграла на випередження. Я вже говорив вище, що вона домовилася з групою «Приват», пообіцявши їм кадрові преференції. І тому ж Третьякову, Зейналову, Палиці та іншим людям, близьким до цієї групи, немає сенсу переходити нині на бік Президента. При всьому критичному ставленні до Тимошенко, яке вони, до речі, й не приховували, зараз із прем’єром знайдений компроміс, збіг інтересів і їм вигідніше домовлятися з Тимошенко, а не з Ющенком, який їм зараз не може нічого запропонувати.

Із Мартиненком ситуація схожа. Він обіймає посаду керівника фракції саме завдяки тому, що перейшов на бік Тимошенко. З Президентом у нього практично спалені всі мости (коли інтерв’ю готувалося до друку, стало відомо, що Київська міська організація партії «Наша Україна», яка діє під головуванням Миколи Мартиненка, ухвалила рішення про вихід своїм складом із лав «Нашої України». — Авт.).

Потрібно пам’ятати, що коаліцію створюють фракції. Для того, щоб рішення з’їзду «Нашої України» мало юридичну силу, необхідно, щоб у фракції НУ-НС створилася пропрезидентська більшість, яка б проголосувала за вихід із коаліції. А там зараз немає не лише пропрезидентської більшості (і навряд чи вона з’явиться), у фракції НУ-НС зараз немає взагалі будь-якої більшості. Про що можна казати, якщо вони навіть на спільну раду не можуть зібратися? Тож що в цьому значенні не варто чекати, що у фракції НУ-НС відбудуться кардинальні політичні зміни після з’їзду НУ. Гадаю, все залишиться в нинішньому стані, а якщо зміни й відбуватимуться, то лише восени — під час виборчої кампанії.

Якщо казати про міністрів, мені здається, тут також Тимошенко переграла Ющенка. Є інформація, що вона провела переговори практично з усіма міністрами-нашоукраїнцями. Щоправда, Оніщука вона вирішила «здати», а ось щодо інших міністрів, то, судячи з усього, вони порозумілися з прем’єром. І саме тому, швидше за все, питання виведення з уряду міністрів і не підіймали на з’їзді «Нашої України».

— Якщо говорити про вірогідні зміни до закінчення президентських виборів загалом у владі. У парламенті залишиться колишня коаліція, в кріслі прем’єра — Тимошенко, словом, чи будуть, на вашу думку, зміни конфігурацій у владі — законодавчій, виконавчій?

— Я вважаю, що ситуація не залишатиметься в повністю законсервованому стані. Безперечно, якісь зміни, нові тенденції можуть мати місце вже до осені. Які? Наприклад, я не виключаю спроби висловити вотум недовіри уряду. Принаймні, юридичні підстави для проведення цієї процедури з’являються. Адже регіоналам бажано було б ще до президентських виборів спробувати усунути Тимошенко з прем’єрської посади. Щоправда, навіть якщо вотум недовіри й буде проголосований, вона залишиться на посаді прем’єр-міністра, однак у статусі виконуючого обов’язки. Уряд також залишиться, оскільки новий Кабмін може сформувати лише нова парламентська коаліція. У нинішньому парламенті це малоймовірно. У цьому значенні найдійовіший інструмент відставки уряду — це дострокові парламентські вибори. І ось саме вотум недовіри уряду може стати політико-юридичною передумовою майбутніх парламентських виборів. До того, як новий президент приступить до виконання своїх обов’язків, ці вибори проводити не можна — Конституція забороняє. Однак якщо буде вотум недовіри, такі вибори можна буде провести відразу ж після президентських виборів або ж інавгурації нового Президента.

Крім того, на мій погляд, можуть бути певні тактичні перестановки в парламенті. Вони прямо залежатимуть від того, хто з ким домовлятиметься після першого туру президентських виборів. Але зрозуміло, що особливо вплине на подальші зміни у Верховній Раді остаточний результат президентських виборів.

Тож, максимум, що може бути восени — це тактичні ігри, а найрезонанснішою подією, як я зазначив раніше, — висловлення вотуму недовіри уряду. Питання лише в тому, чи знайдуть регіонали союзників і, відповідно, чи збереться, як мінімум, 226 голосів «за» для того, щоб провести це. А зробити це буде дуже й дуже непросто.