Хто заплатить?
Міжнародна рейтингова агенція Moody’s Investors Service днями знизила загальний корпоративний рейтинг НАК «Нафтогаз України» за зобов’язаннями в іноземній валюті та рейтинг імовірності дефолту на дві сходинки — з «B2» до «Caa1» із прогнозом — «негативний». Це пов’язано з переоцінкою в гірший бік фундаментальної кредитної якості компанії, а також із чинником державної підтримки «Нафтогазу», який, мабуть, оцінюється не дуже високо. Крім того, в агенції вважають, що на платоспроможності «Нафтогазу» може негативно позначитися політична напруженість у країні, погіршення стану української економіки та перебіг перемовин із російським «Газпромом» стосовно оплати газу, необхідного для закачування до підземних сховищ.
Як бачимо, ситуація не надто приємна. Здається, зараз в Україні борються дві газові тенденції — прагматична і жорстка. Остання безкомпромісно наполягає на необхідності перегляду явно несприятливих, на її думку, для України газових домовленостей і контрактів із Росією, укладених 19 січня. Такий підхід усе одно вимагає переговорів і встановлення взаєморозуміння перших керівників. Натомість українська влада (Президент Віктор Ющенко), наче образлива дитина, копилить нижню губу і під приводом, що дуже сильно скидається на надуманий, відмовляється від зустрічі на зерновому конгресі у Санкт-Петербурзі.
Прибічники прагматичного підходу готові шукати взаємоприйнятні та взаємовигідні рішення. Та, схоже, їм також доведеться вносити корективи. Українські експерти майже одностайно зазначають, що лише консолідована позиція української влади може забезпечити поступки з боку Російської Федерації. Тож газова ситуація так чи інакше виводить на необхідність домовлятися у парламенті, хто б і скільки б від цього не втратив у електоральному сенсі. Втім, російську сторону навряд чи варто ідеалізувати. Хоча її газова дипломатія, безумовно, має нехай і показний, але все ж явно прагматичний характер, основна мелодія дуже густо насичена добре закамуфльованим візантійським мотивом на штиб «розділяй і володарюй». Саме він звучить у пропозиції для Європи разом із Росією взяти участь у кредитуванні закупівель російського газу, необхідного Україні. Європа на цю пропозицію поки що не клюнула, певно, остерігаючись, як би й «уся лапка не зав’язла», коли доведеться бути не у звичній ролі спостерігача й судді, а безпосереднім учасником газового розбирання. Ба більше, в Європі, вочевидь, розуміють, що російські пропозиції здатні торпедувати Брюссельський газовий меморандум, спрямований на збереження провідної ролі українського газового транзиту до Європи. Тоді як спільний європейсько-російський газовий кредит Україні, у випадку, якщо з ним погодяться всі сторони, в майбутньому може трансформуватися в реанімацію ідеї газотранспортного консорціуму, в якому провідна роль належатиме все тій же Росії. Якщо ж «газо-синдикований» кредит не вийде, то і тут РФ в накладі не буде. В неї з’являться шанси ще переконливіше представляти Україну в якості ненадійного транзитера і на європейські гроші будувати нові газові маршрути в обхід нашої країни. Отож Секретаріату Президента слід би дещо обережніше реагувати на спроби принадити Україну до безкоштовної газової мишоловки.
Здається, розв’язання проблем газової сфери насамперед варто шукати всередині країни, для чого ми маємо величезні потенційні можливості. Надзвичайно важливо, звісно, консолідувати владу — годі вже образ, чвар і підкилимних перемовин, за що вже соромно перед усім світом. Але не менш важливо поглянути тверезим поглядом на «Нафтогаз України». До «Дня» подзвонив віце-президент Української нафтогазової академії Леонід Серебрицький. У його голосі — біль і образа за країну та «Нафтогаз», який кардинально скорочує об’єми буріння газових свердловин, що може призвести до того, що згодом Україна може лишитися без власного газу. Втім, позиція НАК його не дуже дивує, адже він знає, що ціна на газ власного видобутку економічно необѓрунтована й не дає можливості розвивати ресурсну базу. Крім того, на думку фахівця з величезним стажем, газові проблеми України пов’язані ще і з корупцією. Він запитує, чому в Україні припинено видачу ліцензій на розвідування й експлуатацію газоносних площ, чому вже 30 років не вводиться в експлуатацію найбільше і найперспективніше з наших родовищ — Сахалінське?
Узгоджених відповідей на ці питання наша влади поки що не має. А якби мала, то країна виглядала б значно сильнішою, ніж зараз, і могла б упевненіше вести переговори, відстоюючи свою політичну й економічну незалежність.
