Світ «чорного лебедя»

У сьогоднішній глобальній фінансовій кризі зображення чорного лебедя (німецькою мовою «чорний лебідь» означає щось аномальне, що не можна пояснити) стало символом чогось удавано неможливого, що, втім, так чи інакше відбувається, перевертає з ніг на голову весь світ. Цьогоріч матимемо достатньо часу, аби дослідити тих «чорних лебедів», які нас уже оточують, а також підготуватися до появи ще більшої кількості нових.

Наприклад, у листопаді настає 20-та річниця падіння «Берлінської стіни». Вночі 9 листопада 1989 року було встановлено початок падіння Радянського Союзу та його імперії, а також усього біполярного світу, який протягом п’ятдесяти років відділяв Німеччину від Європи. За рік до цього мало хто міг припустити: подія, що приголомшила весь світ, взагалі буде можливою. Втім, це сталося, і світ змінився практично за одну ніч.

Після зникнення Радянського Союзу й біполярного світового устрою, західний капіталізм, що переміг, очолюваний єдиною світовою державою, Сполученими Штатами, неподільно володарював у глобальній політиці й навіть у світовій економіці. Здавалося, ніщо та ніхто не зможе зупинити глобальний тріумф ринку з його перевагою над усіма попередніми обмеженнями у багатстві — тобто до 15 вересня 2008 року, фатальної дати, коли збанкрутувала компанія Lehman Brothers і почалася глобальна криза фінансової системи.

Тоді, коли навіжений світ усе ще намагається усвідомити наслідки цього глобального краху і пом’якшити його вплив, уже чути крик наступного «чорного лебедя» — глобальної кліматичної катастрофи.

Схоже, що частиною людської природи є зумисне заперечення можливості масштабних криз або, щонайменше, їхнє зменшення. «Неможливо» або «Все буде не так погано» — ось два чарівні формулювання, на які ми найчастіше покладаємося.

До того ж, ми відмовляємося засвоїти урок «чорного лебедя» навіть тоді, коли наступного «чорного лебедя» вже видно кожному! Попри те, що сьогоднішні покоління за останні 20 років були свідками двох цілковито несподіваних криз легендарних масштабів, ми піддаємося жахливому колективному впокоренню щодо кліматичної катастрофи з набагато серйознішими — й видимими — наслідками.

Проте, зв’язавши відповіді на проблеми глобального клімату й економічної кризи, ми могли б знайти рішення для обох. Нам уже відомі способи виходу з кліматичної кризи, гроші на це також маємо, технології є, а там де їх немає, їх можна розвинути. Чого нам бракує — то це стратегічного бачення й цілеспрямованих дій головних політичних гравців.

Щодо економічної кризи, то субсидії та пакети стимулів у розмірі мільярдів доларів, євро, ієн і юанів були заплановані або вже витрачені на те, аби зупинити подальший спад світової економіки. Однак, незважаючи на те, що порівняння з «великою депресією» є виправданими, урок із тієї кризи, а також із «Нового курсу» полягає в тому, що ефективні програми можуть стати кращою «подушкою» для пом’якшення падіння і привести до стабілізації. Реальне відновлення економіки — і в цьому полягає погана новина — почалося тільки з початком Другої світової війни і тривалої «холодної війни», що була після неї.

Замість того, аби покладатися на війну як на економічний мега-проект після закінчення сьогоднішнього спаду, міжнародна спільнота має зосередитися на боротьбі з кліматичною кризою, оскільки глобалізація триватиме, а разом із нею швидкими темпами зростатиме загроза світовому клімату.

1929 року на планеті жило трохи більше 2 млрд. осіб; сьогодні Землю населяють 6,7 млрд., а до 2050 року населення зросте до 9 млрд. Усі вони, завдяки глобалізації та новим комунікаційним технологіям, прагнутимуть досягти приблизно однакового рівня життя, що обов’язково призведе до надмірного навантаження на глобальну екосистему.

Питання щодо використання вугілля та ядерної енергії вже просто недоречне: без великих досягнень у розвитку відновлюваних джерел енергії, глобальний попит на енергію не зможе бути задоволений, не кажучи вже про небезпеки нового Чорнобиля.

До яких наслідків у світі це призведе, можна побачити вже сьогодні: Китай має найбільш амбіційний план у світі з розширення програми розвитку ядерної енергії. Щороку він будує електростанції, що працюють на вугіллі, енергопродуктивність якого приблизно дорівнює продуктивності всієї британської енергосистеми!

Таким чином, «чорний лебідь» кліматичної кризи вже кружляє над нами. Для ефективної боротьби з кліматичною кризою знадобиться не що інше, як «зелена» революція світової економіки — мега-проект XXI століття.

Лише багаті промислові країни Європи, Америки та Японія можуть дозволити собі надати країнам, що розвиваються, необхідні інвестиції. Але ця «зелена» революція повинна бути чимось більшим, аніж просте витрачання грошей, — вона також повинна зачіпати закони і стандарти, тобто політичне регулювання й нові технології, а також нові продукти й ринки, які означають нові економічні можливості.

Цього року в Копенгагені відбудуться переговори про нову глобальну угоду щодо клімату, яка замінить собою Кіотський протокол. По суті, це буде останній шанс, аби перешкодити появі наступного «чорного лебедя». Проте ми маємо розуміти, що Копенгаген також надає нам винятковий шанс відновити світову економіку.

Всі значущі держави двадцять першого сторіччя будуть представлені на самміті Великої Двадцятки. В успіху Копенгагенської конференції вони мають бачити частину своєї безпосередньої відповідальності. Цього разу, на відміну від самміту Великої Двадцятки в Лондоні, вони повинні зробити роботу належним чином — захистити наш клімат і реорганізувати світову економіку.

Йошка ФІШЕР — лідер Партії зелених Німеччини протягом майже 20 років, із 1998 по 2005 роки був міністром закордонних справ і віце-канцлером Німеччини.