Найкращий час для «Східного партнерства»
Інавгурація «Східного партнерства» за чеського головування в Євросоюзі матиме символічне значення. 20 років тому крах комунізму в Центральній Європі приніс світу надію на спокій, безпеку та суверенне право кожної держави вибирати власний шлях розвитку. Сьогодні розширений Європейський Союз, у який інтегруються народи з обох боків колишньої залізної завіси, може дати такі самі надії Східній Європі. Справді,— це найкращий час!
У той час, коли глобальна економічна криза струсонула основи Європейського Союзу, політики піддалися спокусі поставити національні інтереси над європейською солідарністю. Еліти, які два останні десятиліття так жваво говорили про поглиблення та зміцнення інтеграції Європи, щоб протистояти викликам у світі, що змінюється, сьогодні іноді виступають за політику, що суперечить ідеї інтеграції, віддаючи перевагу національним підходам над спільними європейськими діями.
Ті відцентрові тенденції піддають сумніву ідею «Єдиної, вільної та мирної Європи», символом якої є ЄС. Вони зменшують для Європи шанси відігравати провідну роль у світі, стабілізації найближчого сусідства й поширення — як це було півстоліття — демократичниих цінностей, засад доброго урядування, прав людини і стандартів acquis communautaire. Все це є надзвичайно важливим для східних сусідів ЄС. Сьогодні вони переживають труднощі. Вони розриваються між двома моделями розвитку: демократичним, який спирається на пропаговані в ЄС засади правової держави, та пострадянською, яка набирає форму неоавторитаризму, просякнутого корупцією і безгосподарністю. Не треба забувати, що доля чи майбутнє Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Молдови та України, населення яких складає 80 млн. чоловік, впливатиме на ситуацію в Європі.
Економічна криза наочно продемонструвала дефіцит інституційних зв’язків між Східною Європою та ЄС. У регіоні, в якому суспільство ніколи не знало справжньої демократії та верховенства права, на вулицях і майданах Києва, Мінська й Тбілісі недавно ми бачили людей, які загортаються європейським прапором і готові ризикувати життям заради участі у вільних і демократичних виборах. Сьогодні Східна Європа особливо потерпає від економічної кризи. Україна перебуває на межі дефолту, проблеми переживають Білорусь і Молдова, які можуть бути змушеними піти шляхом Киргизстану і обміняти свої відносини із Заходом на російську фінансову допомогу. Східноєвропейські країни потребують зміцнення своїх зв’язків із ЄС, щоб у важкі часи стабілізувати свою економіку, й у подальшій перспективі такі зв’язки стануть стимулами для їхнього економічного та політичного розвитку в напрямі демократичної та ринкової економіки. Зі стратегічної точки зору це допоможе боротися зі симбіозом політики, бізнесу та злочинності, яка досі домінує в Східній Європі й може негативно відбитися на ЄС. Звичка поєднання політики та бізнесу може проникнути до ЄС і впливати на нашу політику й економіку, а також перешкоджати інтеграції.
Усвідомлюючи це, Польща та Швеція запропонували ідею «Східного партнерства» між ЄС та її східними сусідами. В червні 2008 року проект було схвалено Радою Європейського Союзу, а робота над ним набрала розмаху після російсько-грузинської війни. Проект охоплює співпрацю ЄС з країнами Східної Європи, які найбільше заангажовані в реалізації Європейської політики сусідства, яка дає їм можливість поступового включення до політик і єесівських програм, а також еволюційної інтеграції в спільний ринок. Розширення співпраці ЄС зі східними сусідами буде приводити до поширення кращої практики ЄС у веденні торгівлі, економіки та політики.
Економічна криза не може бути приводом для бездіяльності ЄС. Навпаки, він має бути ще більше заангажованим у Східній Європі у фінансовому плані, надаючи допомогу ринкам, що переживають проблеми, і політичному — виявляючи солідарність з європейцями, які перебувають за межами цього ексклюзивного клубу. Сьогодні допомога ЄС коштуватиме значно менше, ніж наслідки колапсу хоча б одної з держав, що б завдало Європі потужного удару.
Виходячи з цієї перспективи, не існує жодних підстав, аби заявляти, як це намагаються часом робити, що «Східне партнерство» може бути спрямовано проти декого, наприклад, Росії. Декілька років тому Москва відхилила пропозицію ЄС, який їй запропонував Європейську політику сусідства. Росія домагалася іншого, спеціального статусу, й ЄС його їй надав. Сьогодні «Східне партнерство» лише розширяє Європейську політику сусідства. Якщо Росія хотіла цього разу разом з ЄС співпрацювати у боротьбі проти поширених у Східній Європі практик, до боротьби з якими російський президент Дмитро Медведєв цього року закликав у власній країні, якби Москва була готова визнати суверенні прагнення інших країн цього регіону щодо поглиблення інтеграції з ЄС, то таку можливість потрібно було б надати для Росії. У будь-якому випадку це не могло б означати визнання за Росією права вето на укладання ЄС відносин з іншими східними сусідами.
Східноєвропейським народам потрібно запропонувати перспективу залучення до ширшої європейської родини, включаючи можливості подорожування і вільної торгівлі. Кордони ЄС повинні стати териториями співпраці та добробуту, а не створювати бар’єри між багатими і бідними. Тому реалізація «Східного партнерства» може дозволити ЄС продемонструвати свою силу та надійність, стати свідченням, що економічні стреси не стримуватимуть його від просування своїх цінностей і формування відповідно ним світу, принаймні в найближчому сусідстві.
Славомір ДЕМБСЬКІ, директор Польського інституту міжнародного справ, Варшава; доктор Сванте КОРНЕЛЛ, директор Інституту з питань безпеки політики розвитку, Стокгольм
