Нова історія старого коня

Міністр культури соціалістичної Румунії пані Елена Чаушеску вважала за цілком достатню для театральної братії середню освіту. В чомусь вона мала рацію, бо для геніальних артистів і таке буває зайвим. Якщо до цього додати спільні для міністра та її чоловіка — Президента — чи то ревнощі, чи то зверхність до культурної столиці Румунії — давньої столиці Молдовського царства — Яссам, то нинішню театральну ситуацію в місті можна вважати такою, що розцвітає всупереч кризі. Національний драматичний театр в основному приміщенні, що ремонтується, зберіг малу сцену, поряд спорудили «чорний куб» — назва точно передає зовнішній вигляд. Це доволі комфортні й добре технічно оснащені сцена та глядацька зала на 400 місць. Внутрішню конструкцію можна легко демонтувати для літнього театру з більшою місткістю.

В іншому старовинному приміщенні створюють ляльковий театр для дітей і юнацтва. А ось за Палац творчості «Атенеум» уже почалася битва мистецтв. Про це сповістив духовий оркестр юних музикантів на сходах перед палацом, а театральне дійство продемонстрували студенти акторського факультету Академії мистецтв George Enescu на чолі зі своїм педагогом і режисером Іоном Сапдару. Їхній «Холстомер» вийшов винахідливим, завзятим і дуже мирним. Здавалося, після незабутньої вистави Г. Товстоногова з геніальною грою Є. Лебедєва за цей матеріал братися небезпечно. Проте глядачі, вільні від цього порівняння, що перебували під його чарами, за новою і самостійною історією визнали абсолютну сценічну перемогу. Спочатку всі молоді артисти — «жеребці» й «кобилки», які завзято відбивають вогняні ритми «копитами», звабно розмахують різнокольоровими «хвостами», гарцюють одне перед одним у ковбойських костюмах, які підкреслюють принади молодих тіл. Лише в центрі сцени задрімав просто на яслах старий — Холстомер. Його чудово грає відомий київським глядачам за головною роллю у виставі «Свахи» А. Цагарелі Ясського Національного театру ім. В. Александрі Константін Пускасу. Ця вистава підкорила глядачів VIII Міжнародного фестивалю мистецтв «Київ травневий» 2006 року і мала найбільш захоплену пресу.

Обурені хропінням «дідуся», молодики від жартів і глузування майже доходять до фізичної розправи над ним. Ситуація, на жаль, гірко пізнавана й у нас, і в Румунії. І тільки історія життя Холстомера, розказана ним уві сні та в цьому ж сні пережита юним поколінням, конфлікт батьків і дітей переводить у роботу над взаєморозумінням, радість отримання спільних моральних пріоритетів, прославляє пафосом духовного єднання. Слово «пафос», як і в нас, у молодіжному румунському середовищі — щось на кшталт лайки. Оманливий пафос політиканів у всьому світі загрожує чистоті природи людських почуттів. І в мить, коли «зелені» артисти щирі та, звісно, безхитрісно стають на її захист, з’являються світляні крапки-спайки людей у міцний міст людяності людства.

Для зовнішнього перевтілення юним артистам достатньо генеральської шапки, мереживної парасольки, піднятого коміра шинелі. Внутрішнє комусь це уже майже вдається, хоча попереду ще роки навчання. Константін Пускасу, навпаки, зовні міняється мало, залишаючись літнім утомленим фізично Холстомером, зате биття серця артиста, блиск очей, обертони голосу виявляють юність, пристрасть, зрілість, служіння і відданість до самовіддачі, з тією ж виразною яскравістю, що й умілі танці, зваблива пластика й пустощі як спосіб сценічного існування колег-початківців. Іон Сапраду, котрий свого часу закінчив ГІТІС і вищі режисерські курси в Москві, багато що ставить у театрах Румунії та за кордоном, демонструє не тільки абсолютне володіння професією і знання сучасного театрального процесу, створюючи в не дуже театральній залі за помітно скромного бюджету диво живого театру, але, що особливо важливо, демонструє силу демократичного мистецького діалогу у високій інтелектуальній і моральній тональності.

В «Атенеумі» керівником призначається той, хто переміг у міському конкурсі на цю посаду. Попередні чотири роки ним була французька режисер і продюсер, котра намагалася залучити до Будинку культури молодь постановками, в яких незмінним прийомом була демонстрація наготи. Молодь не заходила, і навіть старі не потяглися. А на прем’єрі «Холстомера» плакали і сміялися ті й інші відкрито, не соромлячись.

Змагальність, зацікавленість у перетворенні міського життя мають у Яссах різноманітне вираження. Тутешній мер задумав природний каскад озер перетворити на технологічно ультрасучасний водний центр європейського масштабу. На землі навколо нього зможуть оселитися і збудувати будинки за пільговими цінами 100 сімей молодих людей, які набрали своїми справами на славу міста максимальну кількість очок. Викладати подробиці цієї програми варто в окремій статті, але діяльність одного з претендентів на перемогу в ньому дещо проясняє.

Аді Афтені заснував і проводить цьогоріч III Міжнародний фестиваль комедії, на який запрошено багаторазового міжнародного і київського лауреата «Парнас дыбом» — виставу Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я». Він співає і продюсує прекрасний аматорський хор, що дав 30 концертів у містах Нідерландів 2008 року. Його постановка за п’єсою «Бурхлива ніч» класика румунської літератури Йон Лука Караджале залишається серед гідних експериментів сучасного театру. Текст у ньому проживається, грається, візуалізується без слів здвоєним складом учасників на аван- і в тіньовому театрі на ар’єрсцені.

Старе студентське місто Ясси іскриться, світиться, вабить енергією молодості й вічного учнівства. Вікова мудрість життя не старіє. Віки, покоління, змінюючи одне одного, постійно присутні тут — у долині вічного міста на семи пагорбах.