Реальна незалежність — енергетична незалежність

Сьогодні важко повірити, що собівартість однієї тисячі кубометрів природного газу Шебелинського газового родовища на початку 60-х років минулого століття становила 26 копійок. Так, саме тогочасних радянських копійок.

Неймовірно, але факт, а факти, як кажуть, річ уперта, — тисяча кубометрів газу по ціні майже дорівнювала вартості двох хлібин житняка, кілограму борошна, трьохста грамів цукру, 26 коробок сірників і була дешевшою за пляшку жигулівського пива, яке коштувало 37 копійок.

А от вартість тисячі кубометрів газу, яку сьогодні з нас править Росія, а вона озвучена і становить 450 доларів США, еквівалентна у сучасних цінах двом тисячам буханок хліба, 1,5 тонни борошна, тонні цукру, 30 тисячам коробок сірників і 1350 пляшкам пива.

Понад 40 років тому 1000 кубометрів газу була еквівалентна п’яти літрам бензину, а в сучасних цінах ця цифра сягає 600—800 літрів.

У часи, коли радянський народ будував під керівництвом КПРС комуністичне майбутнє, українська газова промисловість посідала чільне місце в газифікації країни. Фактично газифікація Європи, а потім і СРСР розпочиналася завдяки нашим газовим родовищам. Дашавським і шебелинським газом зігрівалися і хазяї кремлівських кабінетів — наш газ надходив у Росію, Білорусь та Прибалтику.
Було колись — минулося,
Не вернеться знову.

Сьогодні інші реалії нашого буття й необхідно відповідно сприймати дійсність. Свого часу президент Росії Борис Єльцин, перебуваючи в Києві з дружнім візитом, сказав вікопомні слова, які адресувалися російським чиновникам: «Проснулся утром — подумай: что ты сделал для Украины?» Його наступники, нинішнє керівництво нашого стратегічного партнера, добре пам’ятаючи цей заповіт Бориса Миколайовича, 1 січня нового року зробили гарну справу — газову блокаду України, а згодом і Європи.

На жаль, було занадто пізно. Володимиру Володимировичу треба було зробити це ще на початку свого президентства, щоб українці протверезіли й взялися за впровадження енергозберігаючих технологій та альтернативних джерел енергії. А щоб зробити це, часу у нас було достатньо — понад 17 років самостійного існування. На жаль, втраченого часу і можливостей не повернеш.

Кремлівські можновладці вибрали вдалий момент (і за це їм велике спасибі), щоб українці нарешті усвідомили, в якому вони світі живуть і що таке енергетична залежність. Фінансова, економічна криза та газова блокада мали негативно вплинути на наше життя, як декому гадалося. На щастя, цього не сталося. Нам до екстриму не звикати, бо за століття співіснування з північним сусідом нашому народу доводилося переживати й страшніші лихоліття. Вся наша історія — це чергування екстремальних періодів життя з форс-мажорними. Можливо, винятком з нашого понад трьохсотлітнього перебування в обіймах імперії є лише часи правління наших земляків: Микити Сергійовича і Леоніда Ілліча.

1 січня 2009 року повинно стати знаковою датою, яку необхідно пам’ятати, бо саме від неї розпочався відлік нашої історії як країни, що досягла дорослого віку. Подолаємо ми виклики, що сьогодні стоять перед нами, — у нас буде майбутнє, ні — залишимося гибнути на узбіччі цивілізації.

Безперечно, що еталоном вартості всіх речей на землі є хліб, а не золото і діаманти, бо саме він, хліб, є не тільки всьому голова, як стверджує народна мудрість, — це основа існування людини впродовж багатьох тисячоліть. Саме завдяки йому людство зробило колосальний поступ у своєму розвитку. Саме в ньому акумулюється енергія прогресу, яку ми отримуємо від нашого стародавнього світила.

Енергія Сонця є основою життя на нашій благословенній планеті. Ця енергія всюди: в шелесті тихім вербової гілки, в голосі ніжнім тонкої сопілки, в пісні і танці, в квітці і бджолі, яка збирає з неї нектар, в дзюрчанні струмочка і в русі жука-плавунця, що безупинно ширяє в прозорій воді, у ягодах вишні та яблуках, що дозрівають на обважнілих вітах, в посмішці молодої матері й незрозумілому лементі її немовляти, в ігристому вині, що піниться в кришталевому бокалі новорічної ночі. Ця енергія зігріває й освітлює наші оселі, вона всюди — без неї не було б ані веселки літньої днини, ані нашого барвистого світу.

Енергія прогресу! Саме так назвав її мій земляк, поет, філософ, правозахисник Микола Данилович Руденко. В 60—70-ті роки минулого століття він пропонував комуністичному керівництву Радянського Союзу шляхи реформування економіки та суспільства. Як говориться в одній мудрій книзі — немає пророка в своїй вітчизні, а тим більше в такій, якою була наша. В закритому суспільстві у пророків завжди страдницька доля.

Система, яка не може змінюватися, безперечно, приходить до свого логічного кінця, як це й сталося з радянською. Економіка абсурду — саме таке словосполучення найбільш точно визначає стан речей тогочасної економічної системи. Нинішня економіка України є уламком того абсурду, і за майже два десятиліття самостійного існування кардинальних змін вона не зазнала.

Ефективність використання енергії на одиницю споживання ВВП у нашій країні така, що годі й думати про задекларовані деякими політичними діячами «прориви». З такими енергозатратами «прориви» можуть бути лише в зворотному напрямі. Наші енергозатрати в чотири-п’ять разів більше від показників країн Європи й Америки. Таку ж ефективність має і наш стратегічний партнер — Росія. І це не дивно, бо ми діти одного батька — Радянського Союзу. На деякий час вони можуть це собі ще дозволити, адже в них значні енергетичні ресурси, а для нас такий стан речей закінчиться катастрофою, бо чистий імпорт енергії від загального споживання у нас становить понад 40 відсотків на рік.

При ціні 1000 кубометрів газу, яку править із нас Росія, та при кількості імпорту газу, яка була незмінною впродовж останнього часу — 50 мільярдів кубометрів на рік, сума виходить для нашої країни астрономічною: 22,5 мільярда доларів США. І сподіватися на те, що через світову кризу значно знизилися ціни на нафту, — це свідомо вводити себе в оману, бо через певний час, безперечно, вони зростуть і можуть перевищити минулорічні показники. Тож скільки потрібно буде платити за опалення власнику стандартної радянської квартири, який уже сьогодні витрачає на це 300—400 гривень щомісяця?

Вирішити цю архіскладну проблему можна лише завдяки енергозбереженню (до речі, робити це необхідно було вчора), а показники енергозаощадження мають вимірюватися не якимись там відсотками, а разами, завдяки використанню альтернативних джерел енергії.

В Енергетичній стратегії України до 2030 року, яку затвердили 2006 року, задекларовано на період її завершення використовувати лише 7% альтернативних джерел енергії. Країни Європи вже сьогодні покривають від 10 до 25 відсотків своїх енергетичних потреб за рахунок альтернативних джерел. Цим шляхом іде вся Європа, а після газової блокади тенденція ще більше посилиться.

Перш ніж братися за втілення таких грандіозних планів щодо альтернативної енергетики, порадив би державним достойникам всіх гілок і рівнів влади уважно ознайомитися з книгою М.Д. Руденка «Енергія прогресу».

За словами самого Миколи Даниловича, за цю працю він отримав від радянської влади своєрідний гонорар — дванадцять років: сім — таборів і п’ять — заслання. Так комуністична система винагороджувала своїх пророків. Пізніше, вже в роки незалежності, його вшанують на державному рівні: він стане лауреатом премії імені Т.Г. Шевченка і Героєм України, але ідеї, які він виклав у своїх теоретичних роботах, і донині нікого, по правді сказати, за винятком вузького кола його шанувальників, в Україні не цікавлять. На жаль.

У Миколи Даниловича є економічна праця, написана 1983 року на замовлення тогочасного генерального секретаря ЦК КПРС Юрія Андропова. Називається вона «Не заглядаючи в святці». Генсека цікавила думка політичного в’язня, який на той час по його милості перебував у концтаборі, щодо реформування радянської економічної системи, яку він намагався поліпшити.

В’язень сумління переконував тогочасне керівництво держави в тому, що «для успіху цієї справи потрібні не якісь там периферійні нововведення, а докорінні реформи у самій структурі держави». Ознайомившися з цією працею, кадебісти заявили, що їй можна надати державний хід, але лише після того, як її автор покається і засудить свої злочини. М.Д. Руденко волів залишитися у таборі, ніж отримати волю такою ціною.

Аналізуючи події, які відбувалися на наших очах і які вже стали надбанням історії (маю на увазі так звані часи перебудови та майже два десятиліття нашого державотворення), приходиш до думки: в першу чергу реформування потребує наша свідомість, бо без цього жодні реформи в державі просто неможливі.

Безлад, що панує в країні впродовж періоду незалежності, коріниться у площині егоїстичної сутності людини. Про це красномовно сказав Марат: «Любов до всевладдя, природно, притаманна людському серцю, яке за будь-яких умов прагне першості. Ось де бере початок зловживання владою, яке вчиняють її охоронці».

Ми спостерігаємо постійне протистояння між особистостями, політично-клановими угрупованнями, всіма гілками влади на державному рівні. Наша держава скоріше схожа на трест із дерибану залишкової вартості, яка нам дісталась у спадок від попередніх поколінь.

Можновладцям всіх політичних забарвлень і всіх рангів необхідно усвідомити слова Мавки:
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, —
стане початком тоді мій кінець.

Адже і власники владних кабінетів, і ті, хто володіє заводами, фабриками й пароплавами та іншими матеріальними цінностями, які вони відібрали у народу, як і кожен маленький українець, за якого вони так «уболівають і турбуються», і вся флора і фауна нашої планети — породження фотосинтезу, завдяки якому виник цей барвистий світ. Він існував, існує і продовжує існувати завдяки Сонцю.

Зараз земля-годувальниця перебуває у періоді зимового перепочинку, щоб навесні з першим теплом, тільки-но пригріє наше прадавнє та вічне світило, забуяти всіма кольорами веселки степової флори і дати життя наступним поколінням рослинного світу.

Чотири життєдайні стихії — Сонце, Земля, повітря і вода є джерелом чуда, яке створила природа на нашій планеті, і ймення йому — життя. Саме завдяки синтезу цих складових ми, людство, як частина цієї природи простуємо впродовж тисячоліть своєю дорогою та маємо досягненн я в різних галузях науки й техніки, культури та сільгоспвиробництва — й усе це завдяки маленькій зернині, яка є першоосновою нашого існування та добробуту. Саме вона, зернина, є альфою і омегою нашого буття. В ній синтезовано великий досвід матінки-природи, а в подальшому — селекції та генетики. Слово «зернина» є синонімом слова «життя»!

Основою існування нашого народу впродовж його історичної ходи, безперечно, було землеробство. Саме в зернині акумулювалась енергія Сонця, яка давала життєдайні сили хліборобу, робочій і домашній худобі. Злаки були не тільки джерелом харчування людей і тварин, а й будівельним матеріалом, і основним джерелом тогочасної енергетики. В степу топили печі переважно соломою. Саме на цій енергетичній основі існував і розвивався наш народ.

Чорноземи — основа нашого благополуччя. Це усвідомлювали наші предки, а мудрі комуністичні вожді не чекали милості від природи, а намагалися брати все й відразу. Та, на відміну від гнобленого радянського суспільства, вона, природа, волюнтаристського ставлення до себе не стерпіла.

Яким був фінал супердержави, нам відомо. Країна, яка завойовувала космічний простір, мала найпотужніший у світі ядерний потенціал, декларувала себе прогресивною частиною людства, в реальному житті не спроможна була прогодувати своє населення, впродовж десятиліть щороку купувала десятки мільйонів тонн зерна у своїх ідеологічних ворогів. І це з таким природним потенціалом енергетичних і мінеральних ресурсів і величезними площами чорнозему!

«Земля помирає не за один рік. І тому у нас іще є деякий запас часу, аби її реанімувати. Але реанімація можлива лише тоді, коли наша економіка стане воістину самодіючою, як і належить бути всякій грамотно сформованій економічній системі. Іншого нам не дано, бо нема його, іншого, у законах Світобудови».

Ці слова є своєрідним заповітом Миколи Даниловича Руденка, якого вже серед нас, на жаль, нема. Написані вони понад чверть віку тому і були сказані на адресу Юрія Андропова, тогочасного керівництва держави. До них не прислухалися, їх проігнорували.

Невдовзі пішов у небуття Андропов. Недолугі намагання його висуванця Михайла Горбачова, який затіяв перестройку, не усвідомлюючи, що робить, бо так хотів врятувати імперію, призвели до логічного краху.

Аналізуючи горбачовську політику в часи перебудови (а Микола Данилович це робив, перебуваючи за межами країни), він з гірким присмаком говорив: «Є лише одне виправдання горбачовській реформі: без неї результат був би не кращий. Крім того, існує моральний мотив: коли людина, що тоне, хапається за соломинку — ми їй співчуваємо більше, ніж тій, котра йде на дно бездіяльно, мов сокира».

До речі, М.Д. Руденко радив батьку перебудови зробити спочатку реформу в аграрному секторі країни, а потім братися за промисловість.

2002 року М.Д. Руденко в статті «Глобалізація і Україна», роздумуючи над місією нашої держави, написав: «Щоправда, на земній кулі Сонце в процесі фотосинтезу виробляє сотні мільярдів тонн органічної (сонячної) речовини. Але для нашого вжитку найпридатніша та органічна речовина, яка продукується в землеробстві. У Смітта і Маркса пшениця також народжується з людської праці — і саме тут захована найголовніша їхня помилка: людська праця в процесі землеробства надає лише 1/5 продуктивних сил, а решта належить природі — передусім Сонцю. Та навіть згадана 1/5 також неможлива без їжі.

Коли ми так дивимося на нашу Україну, то нам одразу ж стає зрозумілим її елітарне становище на земній кулі. Впродовж тисячоліть цю землю було законсервовано для вирішального уроку в історії людства, який сьогодні названо глобалізацією. Назви швидко втрачають свою новизну, а разом із новизною — і свій внутрішній зміст. Мені б хотілося, щоб слова Віктора Ющенка, винесені мною в епіграф («Сьогодні ми хочемо бачити Україну світовою державою, включеною в процеси глобалізації»), не старіли, бо в них маємо велику істину: земна цивілізація підходить до свого завершального екзамену, а його підсумки значною мірою залежатимуть від того, як цей екзамен складе Україна. Не доведи Господи, щоб вона повторила долю Аргентини, яка не зрозуміла власної місії на планеті й тому зазнала краху».

Сьогодні, коли вже немає серед нас людини, яка сказала ці пророчі слова, ми знаємо, що краху зазнала і сама ідея глобалізації в тому сценарії, який написали сильні світу цього — ідеологи Великої сімки.

Минулий рік у пам’яті людства закарбується своєрідним судним днем, який, можливо, стане визначальним у подальшій історії виду homo sapiens. Світова фінансова й економічна криза вщент зруйнувала міф, який ще вчора здавався непорушним, як світобудова. Маю на увазі ідеологію постіндустріального суспільства, що іменується глобалізацією. Насправді все це виявилося черговою химерою. Економічні та політичні ігри, які веде людство впродовж усього свого існування, а особливо останніми десятиліттями, згубно діють на наш спільний дім, яким є наша планета.

Епоха хижацького нищення природних ресурсів планети дійшла своєї межі та потребує нового мислення. Людству необхідно урівноважити свої потреби з реальними можливостями. Лише етично-функціональний раціоналізм у змозі забезпечити сталий розвиток людства. Світ входить у нову історичну та кліматичну епоху... Світ мусить змінитися, бо виживає на цій планеті лише той, хто здатен змінюватися.

Наприкінці минулого та на початку нового року Україна зіткнулася у протиборстві не з міфічним, а з реальним Змієм Гориничем. Три страшні пащі водночас хотіли поглинути нашу країну: фінансова, економічна криза та газова блокада. Країна стоїть перед жорстким випробуванням — а в цей час на київських пагорбах, у владних інституціях та на телевізійних шоу так звані політики паплюжать одне одного. Неприємно спостерігати за цим неподобством, але, на жаль, це наша реальність.

Світ змінюється — прикро, що українське суспільство не дійшло до цієї життєвої необхідності. Діючий політичний бомонд не здатен зробити це. В політичній сфері необхідна зміна поколінь. Раціоналізм і прагматизм мають домінувати над шкурними і корпоративними інтересами у вирішенні всіх проблем, що існують у суспільстві. Життя країни потребує кардинальних змін, а особливо в свідомості громадян. Якщо цього не зробимо, то залишимось на узбіччі світового розвитку.

Пам’ятаймо, що ми не маємо значних енергетичних вуглецево-водних ресурсів, як наші північні сусіди, але ми маємо наші чорноземи, які є невичерпним і оновлюваним енергетичним ресурсом, він здатен не тільки забезпечувати нас продуктами харчування, а й вирішити проблему енергозабезпечення життєдіяльності нашого народу.

Нашому аграрному комплексу необхідно щорічно виробляти мінімум 100 мільйонів тонн зерна і 100 мільйонів тонн соломи, щоб мати енергетичну безпеку. Для України це не фантастика, а реальність! Проблеми газових блокад нам тоді будуть не страшні.

Ця задача потребує лише трьох чинників: усвідомлення цього суспільством, фінансування і технологій. Щодо усвідомлення, то повна газова блокада Росією України і частково — Європи оголила все і вся, і вочевидь показала, хто є хто. Всі дбають лише про власні інтереси. І лише добра душа (маю на увазі нашого Президента) заявляє, що він ладен транзитувати російський газ до Європи без будь-яких угод і домовленостей до вирішення цього питання. В цьому жорсткому світі таке явище, як альтруїзм, може мати місце, але не в міждержавних стосунках.

Тож українському електорату всіх забарвлень і орієнтацій, просто кажучи, необхідно затямити собі, що годі й думати, а не те що розраховувати на допомогу «любих друзів» у вирішенні своїх власних проблем. І це стосується всіх наших друзів, бо ворогів у нас, на моє переконання, окрім нас самих, немає. І хоч би де «любі друзі», чи стратегічні партнери були: на півночі, півдні, сході, заході, чи за океаном  — вони наших внутрішніх проблем не вирішать, а якщо й удаватимуть, що вирішують, то дбатимуть лише про свої власні інтереси. Тож розраховуймо лише на себе.

Усвідомити цю сувору реалію життя необхідно всьому народові та конкретно кожному з нас, бо наш політичний бомонд в силу своїх здібностей на це не здатен. За майже 18 років самостійного існування це є для всього світу очевидним.

Реальна, а не декларативна незалежність — це лише енергетична незалежність від зовнішнього світу, і газ є однією та поки що вагомою складовою цієї проблеми. Остаточне вирішення цього питання, безперечно, потребує певного часу. Платити щороку Росії десятки мільярдів доларів за газ, якщо без нього можна обійтися, — це повне безглуздя. Нам потрібна Росія, нам потрібен її великий ринок, але не газ як джерело нашої енергетики. Необхідно зрозуміти, що використання природного газу як джерела енергії, а не як сировини — це ще більше безглуздя, ніж вирощувати пшеницю, а зерном топити котельні житлово-комунального комплексу.

Пам’ятаймо, що основа життя всього сущого на землі сконцентрована у звичайній зернині. І допоки це чудо природи щовесни проростає і тягнеться до сонця, щоб перетворитися на тужавий колос і дати життя новим зерняткам, ми постійно матимемо оновлюваний енергетичний ресурс, який необхідно використовувати на сучасному технологічному рівні. Цей ресурс є підвалиною нашого життя. Він має стати основою в реалізації національної ідеї і нашої місії як народу в цьому світі.