ЩОДЕННИК

25 листопада

Щойно працівники сільського господарства відзначили своє професійне свято. Ще з радянських часів пам’ятаю, як помпезно цей день відзначали селяни. Пізня осінь, завершено польові роботи — з чистою совістю можна й відпочити. Як зазвичай, на свято винуватці торжества приїздили на урочисті церемонії в місто. Їх вітали, нагороджували, висловлювали слова вдячності за нелегку, але потрібну для всього людства працю. У такий день, зокрема, жінки робили зачіски й одягали щонайкраще. Це не були дорогі наряди — у ті часи люди, які працювали на землі, багатими не були. І тепер селяни соромляться своєї бідності. На свята вони приїздять у новому (й, напевно, найкращому, що в них є) одязі. Він належить до китайського ширпотребу. Чи може сьогодні жінка села дозволити купити якісні шкіряні чоботи, які коштують близько однієї тисячі гривень? Звісно, ні. Адже для цього їй потрібно здати близько однієї тонни молока або продати таку ж кількість пшениці й залишити родину без основного заробітку. Вдумайтеся: тонну! Як же важко її надбати! Ні, й за нинішніх умов селянин-годувальник не розбагатіє.