У форматі «роздвоєності»

Проблема двомовності в Україні давно є способом спекуляції зі свідомістю українського населення. Хтось із політиків намагається здобути підтримку електорату, обіцяючи захищати українську мову від русифікації, хоча не всі депутати навіть володіють рідною мовою. Інколи соромно слухати той викривлений варіант української, яким намагаються розмовляти «народні вожді».

19 вересня Верховна Рада України прийняла за основу проект Закону України «Про державну службу» №1400, автором якого є лідер Партії регіонів Віктор Янукович. «За» проголосував 361 народний депутат, серед яких — представники фракції БЮТ. Стаття 21 цього закону містить положення про те, що «особи, які вступають на державну службу і претендують на зайняття посад державної служби, повинні відповідати таким вимогам: 3) вільно володіти державною та російською мовами». За своїм змістом дана пропозиція, фактично, виходить з того, що органи державної влади України широко вживають російську мову при здійсненні своїх офіційних функцій.

Якщо говорити просто, депутати забезпечили собі законність комфортного спілкування російською, щоб не дратуватися незручностями власного неволодіння українською. Не будемо говорити, що колись освічена людина вільно розмовляла кількома іноземними мовами, не те що рідною. У цій ситуації більше тривожить становище української мови, яке й без прийняття подібних проектів було нерадісне. А подібний законопроект є фактично офіційним впровадженням двомовності в Україні.

Щороку все менша кількість населення розмовляє українською. Молодь надає перевагу російській, оскільки це престижно. Більшість літератури також публікується російською. Про телебачення взагалі згадувати не варто. Можливо, ми цього не усвідомлюємо, але українська мова щоразу поступово здає свої позиції. І якими б не були старання інтелектуалів, націоналістичних молодіжних організацій, настрої маси все одно домінують у суспільстві, а тепер до них ще й приєдналася конституційна більшість Верховної Ради.

У частині 1 статті 10 Конституції України передбачено, що державною мовою в Україні є українська, тому не має жодних підстав для висновку, що поряд із українською у системі органів державної влади України має використовуватись російська або якась інша мова у якості обов’язкового офіційного або «робочого» засобу спілкування. З огляду на це, встановлення загальної кваліфікаційної вимоги щодо вільного володіння особою, яка вступає на державну службу, російською мовою, може бути розцінено як неконституційне. Проте навряд чи депутати відмовляться від прийнятого рішення, яке дає можливість розмовляти зручною для них мовою. І нікого не цікавить, що такі законопроекти ще більше ставлять під загрозу зникнення нашу рідну, українську. Залишається нам з вами розмовляти рідною мовою, щоб зі зникненням української мови не втратити нашу ментальність, історію та національні особливості.

Андрій РИБАК, кандидат політичних наук:

— Досить дивною є позиція Блоку Юлії Тимошенко, зважаючи на те, що це є одна з програмних засад, з якими вони, власне, йшли на вибори і які вони обіцяли виборцям. Більше того, в Блоці Юлії Тимошенко є багато політиків, які рішуче засуджували, на їхню думку, антидержавницьку політику Партії регіонів, яка спрямована на запровадження двомовності в Україні. А тому досить дивним здається голосування по цьому законопроекту закону «Про державну службу», хоча Юлія Тимошенко намагається виправдати такий вчинок. Вчора вона буквально заявила, що все-таки державною мовою залишається українська, і це її тверда позиція і переконання, а тому такий крок можемо оцінювати як звичайний елемент політичної гри, елемент політичних торгів з Партією регіонів.

Катерина ТАЛАШУК, студентка Національного університету «Острозька академія»:

— Як на мене, то це аж ніяк не сприяє розвитку української мови. Давно варто визначитися зі стратегією удосконалення мовлення держслужбовців, тобто, насамперед тих, хто завжди під прицілом пильного погляду української громадськості. Я маю на увазі те, що наш формат — це україномовність. Така «роздвоєність» ніколи не змусить держслужбовців говорити українською, а не такою близькою їм російською. Доречніше було б розглядати українську як єдину мову державотворення. І якщо вже аж так не складається з українською, можна заговорити англійською. Це принаймні свідчитиме про здатність вести діалог з Європою на високому комунікативному рівні. А те, що зараз ми маємо — українська та російська мови на одному п’єдесталі — свідчить про те, що потенціал законотворчості, на жаль, залишає бажати кращого.

Михайло МАЦЬО, студент Національного університету «Острозька академія»:

— Такі питання, як питання мови, завжди дуже болюче сприймались українським населенням, оскільки це один з факторів самоідентифікації окремих груп. Дуже часто наші партії спекулюють цими питаннями, що тільки посилює тенденції до розколу самої України. Прийняття цих поправок до закону в першому читанні може говорити тільки про одне — політики і не збираються об’єднувати Україну, і таким чином просто посилюють розкол, що в подальшому може бути небезпечним для цілісності держави.

Олена МОМОТОК, студентка Національного університету «Острозька академія»:

— За Конституцією України кожен депутат повинен володіти державною мово, тобто українською. На жаль, цього дотримуються не всі. Цікаво, яким чином обов’язкове володіння іноземною мовою (в цьому випадку російською) покращить економічно-соціальне становище держави? Виникає думка, що це всього лише лобіювання інтересів владної більшості та власників основного капіталу, що за ними стоять. Закон про двомовність провести не вдалося, отже, спробуємо іншим шляхом: змусимо найсильніших світу цього показувати приклад народу. Яким чином можна підкріпити проросійські інтереси? Звичайно ж, ввести російську мову як другу державну — тим самим даючи можливість нам власними руками знищити свою національну ідентичність.