«На трибунах становится тише...»

Коли сліпий жереб звів у третьому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів УЄФА московський «Спартак» та київське «Динамо», багато хто заздалегідь назвав ці їхні поєдинки «історичними». Згадали принципові двобої цих команд часів СРСР, у яких кілька разів вирішувалася доля чемпіонського титулу. А про попередню і єдину до цього зустріч «Спартака» та «Динамо» у Лізі чемпіонів, яка відбулася восени 1994-го, взагалі говорили як про легенду.

На жаль чи на щастя, в реальному житті все виявилося не зовсім так. У Москві, куди динамівці прибули напередодні гри, не відчувалося аж занадто великого очікування саме цього футбольного двобою. Сучасна Москва зовсім не схожа на себе саму п’ятирічної давнини, а за чотирнадцять років, які минули з часу останнього офіційного матчу між спартаківцями та динамівцями, пройшла ціла історична епоха. Футбол у житті одного з найдорожчих мегаполісів світу посідає далеко не перше місце. Вже вранці 13 серпня стало зрозуміло, що аншлагу на головному стадіоні Москви не буде.

Були, ясна річ, групи спартаківських уболівальників різного віку і різного ступеню радикальності, проте налагоджена останніми роками в російській столиці система громадської безпеки унеможливила будь-які конфлікти, і найбуйніші фанати могли тішити своїм буйством лише самих себе десь там під дахом циклопічної спортивної арени, зведеної в післясталінські часи і реконструйованої тепер за останнім словом спортивної архітектури.

За українську команду прийшли вболівати близько тисячі фанатів. Це якщо говорити про спеціальні трибуну. Скільки прихильників київської команди було серед звичайної публіки, сказати важко. Але вони були, про що свідчила реакція трибун на перебіг самого матчу.

Слід сказати, що обидві команди мали перед тим проблеми. «Динамо» з великими труднощами пройшло до третьої кваліфікації Ліги чемпіонів і відчутно загальмувало у іграх національного чемпіонату. «Спартак» теж переживає нелегкі часи утвердження нового тренера Черчесова, яке відбувається шляхом позбавлення гравців, які тренеру не подобаються. Питання було лише в тому, хто краще впорається зі своїми проблемами напередодні відповідальної гри.

Обидві команди вийшли на гру у оптимальних, на думку тренерів, складах. На початку здалося, що до гри краще готовий «Спартак». Уже на п’ятій хвилині Баженов, скориставшись помилкою київських захисників, забив гол, а за кілька хвилин лише реакція півзахисника киян Вукоєвича, який вибив м’яча із вже порожніх воріт, врятувала гостей від другого голу в їхні ворота. До того ж, динамівці часто не встигали за гравцями «Спартака» і, як наслідок, порушували правила.

Але поступово виявилося, що «Спартак» не такий вже й страшний. «Динамо» налагодило контроль за м’ячем і почало змушувати суперників помилятися. Спочатку помилкою спартаківського захисника Ковача скористався Бангура, який зрівняв рахунок, а на останній хвилині першого тайму м’яч після удару того ж Бангура добив у ворота Мілевський.

Невідомо, як би все склалося, якби перша ж атака киян у другому таймі не завершилася вдало. Бангура втік від захисників і зробив рахунок 3:1 на користь «Динамо». Після цього цікавим було лише те, з яким саме рахунком гості переможуть остаточно деморалізованих господарів. Цим рахунком виявився результат 4:1. Ще один м’яч, і знову після передачі Бангура, забив Мілевський.

На цей час напівпорожні трибуни стадіону в Лужниках стали практично порожніми. Згадався тихий серпневий вечір 28 років тому, коли на цій арені згасав вогонь Олімпійських ігор 1980 року, а над стадіоном лунала пісня зі словами, винесеними у заголовок. Тиша на трибунах головної спортивної арени Росії мені особисто довела не тільки незадоволення уболівальників грою «Спартака». Тепер уже остаточно зрозуміло, що колишні спортивні двобої давніх радянських часів вже практично не впливають на атмосферу футбольних матчів. Сьогодні спогади про ті часи цікаві хіба що ветеранам спорту та уболівальникам зі стажем.

Щодо молоді, то для неї гра українського і російського клубів у відборі до Ліги чемпіонів є не більше, ніж звичайним футбольним матчем. Це не добре і не погано. Це просто так є, хоч би скільки нагадували нам про «славну історію протистояння цих команд». Аби повернути іграм між принциповими суперниками радянських часів атмосферу колишніх двобоїв, обом командам слід грати краще. Аби зустрічалися між собою вони не у відборі до Ліги чемпіонів, а хоча б у чвертьфіналі. Тоді не треба буде нікому нічого розповідати і нагадувати. Трибуни будуть переповнені.

Це все не стосується матчу-відповіді в Києві, що відбудеться 27 серпня. У Києві на грі «Динамо» — «Спартак» аншлаг гарантований. І на трибунах, хочеться сподіватися, не буде тихо, як у Москві.