«Здається — кращого немає нічого в бога, як Дніпро та наша славная країна...»

Завтра — 6 липня — українці відзначають День Дніпра. Це — більше, ніж просто ріка, Дніпро для України — це саме життя. Це наше минуле (Трипільська культура, Київська Русь, козацтво) й, безумовно, майбутнє, адже з кожним роком вода набирає все більшої життєвої цінності на планеті. Це і питна вода, яка живить 75% українців, і зрошування в посушливий час, і риболовля, і оздоровлення дітей та дорослих, і спорт, і транспортні перевезення, зрештою, це й естетичне задоволення від природних краєвидів. Це добре, що, усвідомлюючи значення Дніпра, ми влаштовуємо на його честь свято. Та чи достатньо феєрверків та масових гулянь? Може, краще задуматися, чим ми можемо допомогти сьогодні річці. Екологи б’ють на сполох: в Дніпрі цвіте вода, зменшується кількість риби, збіднюється рослинний світ. Основна причина — забруднення промисловими відходами. Так, за даними Міністерства охорони природи та навколишнього середовища України, стан 44% річок, що впадають у Дніпро, визнаний катастрофічним, а вода — дуже забруднена (погані хімічні та бактеріальні показники). Тож щороку в басейн Дніпра потрапляють мільйони тонн шкідливих речовин. На жаль, нині в Україні не діє Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, яку прийняли у 1997 році. Кажуть — через відсутність державного фінансування.

Також учені стурбовані, що, за прогнозами ЮНЕСКО, до 2020 року проблема водопостачання прісною водою стане основною для усіх жителів планети. Причина — небережливе ставлення до водних ресурсів. Оскільки Україна — не виняток, фахівці наполягають на тому, що вже сьогодні потрібно робити конкретні дієві кроки, аби зберегти найбільшу водну артерію країни. Як варіант, вони пропонують розробити так звані екологічні паспорти для усіх річок — у першу чергу тих, що входять до дніпровського басейну, провести ґрунтовне дослідження якості води, а також запровадити нову національну програму. Проте скільки б не існувало державних програм, ніякий закон не навчить, що не треба кидати у Дніпро побутове сміття, вирубувати ліси, виловлювати рибу величезними партіями. Може, починати екологічні реформи треба з себе? Що думають з цього приводу експерти і як радять вирішувати проблеми Дніпра, поцікавився «День».

КОМЕНТАР

Тетяна ТИМОЧКО , перший заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги:

— Говорячи про стан водних ресурсів України, зокрема, про басейн Дніпра, можна виділити такі проблеми, як забруднення Дніпра з усіма його притоками та зникнення малих річок. Першочергова проблема усіх річок — це їхне забруднення промисловими і комунальними стоками. В Україні існує серйозна проблема недостатньої очистки води існуючими очисними спорудами, а ці недостатньо очищені води з десятків і сотень підприємств потрапляють у Дніпро. Наприклад, у місті Київ існує 41 випуск дощової каналізації, з них тільки п’ять мають очисні споруди, інші спускають дощову каналізацію у річку, а це бактеріологічне, хімічне та механічне забруднення води.

Слід врахувати, що, окрім офіційних викидів у річкові води, існує величезний обсяг неврахованих забруднених вод, що потрапляють у Дніпро через дощову каналізацію та прибережну забудову. В Україні немає даних про те, у скільки разів реальний рівень забруднення річки перевищує офіційні дані. Це стосується і промислових підприємств, які мають застаріле обладнання і не можуть повністю очищати води, що утворюються у процесі виробництва. Дуже серйозною проблемою є теплове забруднення Дніпра: металургійні заводи, забираючи воду з ріки для виробництва, повертають її назад, але вже з іншою температурою — на кілька градусів вищою від звичайної. Це викликає забруднення, цвітіння вод, а також загрожує флорі та фауні річкової системи.

Величезна кількість річок, що відносяться до басейну Дніпра, замулені внаслідок врегулювання стоку. Створення несанкціонованих ставків, відведення води для поливу, греблі — усе це призводить не тільки до замулювання, а й до заболочення та знищення річок. Ще одна проблема дніпрових вод — забудова прибережних смуг, що призводить до стиснення Дніпра, зменшення заплав, знищення водозбірної території, якою живиться Дніпро та річки, що впадають у нього.

Є кілька реальних пропозицій, які треба терміново реалізувати, аби врятувати Дніпро. Найперше — провести обстеження усіх водних об’єктів України, бо нині ми користуємося статистикою, яка вже не відповідає дійсності. Приміром, дані про те, що в Україні 62 тисячі річок та водойм — неправдиві, оскільки річки зникають як водотоки і перетворюються на фрагментовані ставки.

По-друге, треба створити для кожного водного об’єкта екологічний паспорт, у якому зазначити усі реальні параметри станом на даний рік: його гідрологічні, геологічні умови, екологічний стан, біорізноманіття тощо. На основі точних реальних даних необхідно розробити заходи щодо створення карт прибережних вод, адже кожна річка повинна мати власні захисні прибережні смуги, які ніхто не може порушувати. Мають бути знесені усі незаконні будівництва. Якою б дивною і наївною не здавалася ця пропозиція, але якщо цього не зробити, то від річок України скоро нічого не лишиться.

Інструментом для оздоровлення Дніпра може бути басейновий принцип управління водними ресурсами. Нині він відомчий — за всі водні ресурси нібито відповідає Державне водне господарство, але така модель управління давно себе віджила. У Європі цим займається басейнова рада, яка управляє однією річкою. У такому випадку місцева громада та місцева влада разом приймають рішення щодо використання водних ресурсів та оздоровлення річок, а кошти з місцевого бюджету витрачаються на усі необхідні для цього заходи.

Володимир БІЛОКІНЬ , керівник програми ПРОООН-ГЕФ «Екологічне оздоровлення басейну Дніпра»:

— Нещодавно на одному з телевізійних каналів я почув, що рівень забрудненості Дніпра — задовільний. Я повністю з цим погоджуюсь, оскільки за основними гідрологічними та гідрохімічними показниками екосистема річки має достатньо непоганий стан. Проте проблеми все-таки існують, хоча поки що не набирають глобальних масштабів. В цілому ситуація з водами Дніпра нічим не відрізняється від тієї, що склалася з річками в інших країнах світу, тобто першочергова проблема усіх водних ресурсів — високий рівень забруднення. Промислові фабрики та заводи, муніципальні очисні споруди — це достатньо активні та потужні забруднювачі, які викидають у водні басейни азот, фосфор, вуглець та інші хімічні сполуки. Нині абсолютно не вивчені проблеми дифузного забруднення річок, оскільки його важко оцінювати у конкретній водній екосистемі, треба вивчати взаємодію інших природних факторів. Проте забруднення річок — це типова проблема усіх країн світу. Так, за оцінками стану річок, загроза зникнення для живих організмів та біоти досить невелика, тобто екосистемі Дніпра нічого не загрожує. Але це поки що. Безумовно, ми не повинні сидіти склавши руки й чекати чогось неймовірного. Нині починає відроджуватися промисловість, але більшість підприємств все ще працює за старими технологіями, тому саме вони — основне джерело забруднення річкових вод. Якщо підприємці не почнуть впроваджувати новітні технології виробництва, вторинну переробку продукції або так звані зелені технології, ми прийдемо до краху екосистем.

У 1997 році в Україні була прийнята Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Нині фінансування програми з державного бюджету припинено, оскільки Рахункова палата визнала її недієвою. Натомість, її фінансування переведено до Державного фонду охорони навколишнього середовища, і нині програма виконується тільки на регіональному рівні. Оскільки Дніпро — це річка національного значення, то обласних коштів на вирішення усіх її проблем недостатньо.

Аби зберегти екосистему Дніпра, треба переглянути політику водного управління України. Наразі за вирішення проблем водних ресурсів відповідає понад 10 відомств. Але потрібна всього одна структура, яка займатиметься басейновим регулюванням і впроваджуватиме європейські підходи до вирішення водних проблем. В першу чергу йдеться про інтегроване басейнове управління: приміром, якщо говоримо про очищення дніпрових вод, треба вирішувати проблему укріплення берегової лінії, насадження лісів, збереження тваринного та рослинного світу даної екосистеми тощо. Якщо і надалі проблеми Дніпровського басейну вирішуватимуться тільки регіонами, як це триває нині, то і пріоритети збереження водних ресурсів матимуть містечкові масштаби. Новації та один господар водних ресурсів, інтегроване басейнове управління та упровадження чистих технологій на виробництвах — ось що потрібно Україні, аби зберегти води Дніпра хоча б у такому стані, в якому вони нині.

Анатолій ЯЦИК , доктор технічних наук, професор, директор Українського науково- дослідницького інституту водогосподарсько- екологічних проблем:

— Для того, щоб дати точну оцінку якості води у Дніпрі, треба провести ґрунтовне комплексне дослідження, і не лише в межах України, а й на кордоні з Білоруссю, де бере початок ріка. Наш інститут неодноразово пропонував Міністерству охорони природи та навколишнього середовища провести такий моніторинг, але справа так і не рушила з місця. Проте, враховуючи, що водами Дніпра разом з його притоками користуються майже всі жителі України — понад 35 мільйонів громадян, — то якість води повинна бути набагато кращою. Якщо поглянути на географічну карту України, то північні регіони вздовж Дніпра водопостачаються річковими та підземними водами, а на півдні України, зокрема, на Донбасі, запаси підземних вод дуже обмежені.

Щоб покращити ситуацію в басейні Дніпра, перш за все треба поновити Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Адже це основний закон для Дніпра як національної річки, її басейн — це 70% території України, тобто охоплює майже всі області країни, крім західних. Також треба запровадити екологічні паспорти для підприємств, адже досі невідомо, які саме хімічні сполуки і в яких обсягах вони викидають у довкілля. По-друге, треба провести паспортизацію річок України, а для цього потрібно підготувати необхідні документи та закони. Якщо зробити це швидко, то вирішити проблему забруднення Дніпра можна за 5—7 років.

Для такої великої ріки, як Дніпро, необхідно розробити правила користування, як це зроблено в інших європейських державах: щоб уникнути приватизації прибережної зони, вирубування лісів на берегах Дніпра та його островах, нерегульованого виловлювання риби тощо. Ці правила повинні стати основним регламентуючим документом, яким мусять користуватися і водники, і комунальники, і енергетики, й економісти. До речі, у межах Дніпровського водосховища ми запровадили такі правила для 8 областей, аби урівноважити економічні та екологічні відносини між ними.

Ще один важливий аспект — держава мусить лобіювати питання відновлення екологічної рівноваги у межах Дніпра. Щоб отримати позитивний екологічний ефект, треба знати, куди саме треба вкласти кошти. По-друге, це поліпшить якість питної води, оскільки 75% питної води в Україні забезпечує Дніпро. А яка вода — таке й здоров’я громадян.

Нині основним забруднювачем верхів’я Канівського водосховища, водами якого користуються і кияни, є Бортницька станція аерації, яка потребувала реконструкції ще 15—20 років тому й наразі не очищає воду належним чином. Але зробити будь-що для покращення стану Дніпра ми не можемо, оскільки не існує необхідної законодавчої бази.

Нині у більшості країн світу вкладаються великі кошти у відновлення екологічної рівноваги у басейнах внутрішніх річок. В Україні ж усе навпаки — залучення водних ресурсів до господарювання, їх забруднення та нерегульоване використання призвели до порушення екологічної рівноваги та погіршення якості питної води. Слід врахувати і наслідки чорнобильської катастрофи, адже у межах Канівського водосховища знаходиться 90 мільйонів метрів радіаційного мулу — понад 300 тисяч залізничних вагонів.